Що відбувається з мозком після кількох епізодів депресії

Повторні епізоди депресії можуть бути пов’язані зі стійкими змінами в тому, як мозок реагує на негативні емоції. Підвищена активність мигдалеподібного тіла залежала не від настрою людини в момент сканування, а від кількості депресивних епізодів у її минулому.

Про це йдеться у дослідженні, опублікованому в журналі Psychological Medicine. Науковці проаналізували дані функціональної МРТ 11 334 учасників UK Biobank.

Що досліджували науковці

Автори використали дані 11 334 учасників британського проєкту UK Biobank.

Під час функціональної магнітно-резонансної томографії людям показували обличчя зі страхом і гнівом. Учасники мали знайти однакові вирази обличчя серед запропонованих варіантів.

Таке завдання активує мигдалеподібне тіло, ділянку мозку, яка бере участь у розпізнаванні емоційно значущих стимулів, зокрема потенційної загрози.

Дослідники порівнювали цю реакцію в людей:

• без депресії в анамнезі;
• з одним депресивним епізодом;
• із двома-п’ятьма епізодами;
• із шістьма й більше епізодами.

Окремо вони враховували, чи мала людина депресивні симптоми протягом останніх двох тижнів і чи приймала антидепресанти.

Важливою виявилася не поточна депресія

Науковці не знайшли зв’язку між активністю мигдалеподібного тіла і вираженістю депресивних симптомів на момент сканування.

Люди, які мали симптоми депресії в останні два тижні, не демонстрували виразнішої реакції на негативні обличчя порівняно з учасниками без таких симптомів.

Інша закономірність з’явилася, коли дослідники врахували всю історію депресивних епізодів. У людей із повторною депресією мигдалеподібне тіло сильніше реагувало на негативні емоційні сигнали навіть тоді, коли вони перебували в ремісії.

Це означає, що така реактивність може бути пов’язана не з поточним станом, а з тривалішою вразливістю до повторних епізодів.

Що змінилося за два з половиною роки

Частина учасників повторно пройшла сканування приблизно через два з половиною роки.

Дослідники окремо проаналізували:

• 1019 людей без депресії;
• 101 людину, яка до першого сканування пережила один епізод;
• 107 учасників із повторними епізодами в анамнезі.

Серед людей, які до першого обстеження мали один депресивний епізод, реакція мигдалеподібного тіла посилилася в тих, хто до другого сканування пережив ще кілька епізодів.

Важливо, що під час обох обстежень ці учасники перебували в ремісії. Отже, зміни активності мозку зберігалися і після послаблення симптомів.

Чи справді кожен епізод залишає «шрам»

Отримані результати узгоджуються з так званою теорією розпалювання. Вона припускає, що після першого депресивного епізоду мозок може стати чутливішим до стресу, а для наступного рецидиву іноді потрібно менше зовнішніх причин.

Підвищена реакція мигдалеподібного тіла на негативні обличчя може бути одним із проявів такої чутливості.

Однак слово «шрам» у цьому випадку є метафорою. Дослідження не виявило пошкодження або руйнування мигдалеподібного тіла. Науковці зафіксували лише невеликі відмінності в його функціональній реакції.

Не можна також упевнено сказати, що саме депресивні епізоди спричинили ці зміни. Можливо, підвищена реактивність існувала раніше й робила людину вразливішою до повторної депресії. Імовірний і двосторонній зв’язок.

Що показав аналіз антидепресантів

Серед людей, які приймали антидепресанти, зв’язок між кількістю епізодів і реакцією мигдалеподібного тіла був слабшим.

Проте це не доводить, що препарати усувають виявлені зміни. Прийом антидепресантів не був пов’язаний із реактивністю мигдалеподібного тіла безпосередньо, а дослідження не було клінічним випробуванням лікування.

Коли людей, які приймали препарати, вилучили з поздовжнього аналізу, результат уже не досяг статистичної значущості. Це могло бути пов’язано як зі зменшенням вибірки, так і з відмінностями між людьми, яким призначали лікування.

Чому за МРТ не можна діагностувати депресію

Попри велику загальну вибірку, виявлені ефекти були малими. Після поділу учасників на окремі групи деякі з них складалися лише з кількох десятків людей.

Інформацію про кількість попередніх епізодів збирали зі слів самих учасників, тому можливі помилки пам’яті. Частина запитань також об’єднувала звернення через нервове напруження, тривогу та депресію, що не дозволило повністю відокремити вплив супутніх тривожних розладів.

Тому активність мигдалеподібного тіла ще не є клінічним біомаркером. Одного сканування недостатньо, щоб поставити діагноз або визначити ризик рецидиву для конкретної людини.

Дослідження радше показує, що для розуміння депресії важливо враховувати не лише теперішні симптоми, а й перебіг розладу впродовж життя.