Не брак емпатії, а взаємне нерозуміння: що показало дослідження аутизму

Труднощі у спілкуванні між аутичними й неаутичними людьми можуть виникати не лише через нібито «дефіцит емпатії» в аутичної людини. Непорозуміння може бути взаємним і залежати від того, наскільки схожими є способи сприйняття та вираження емоцій у співрозмовників.

Нове дослідження показало, що аутичні дорослі могли дещо точніше відстежувати емоційний стан інших аутичних людей, ніж неаутичні учасники. Однак виявлена перевага була невеликою і не досягла загальноприйнятого рівня статистичної значущості.

Результати опублікували в журналі Molecular Autism.

Що таке проблема подвійної емпатії

Традиційно соціальні труднощі при аутизмі пояснювали тим, що аутичним людям складніше розпізнавати почуття, наміри й соціальні сигнали інших.

Теорія проблеми подвійної емпатії пропонує інший погляд. Згідно з нею, непорозуміння між аутичними й неаутичними людьми є двостороннім.

Аутичній людині може бути складно інтерпретувати спосіб спілкування неаутичної людини. Але й неаутичний співрозмовник може неправильно розуміти емоції та поведінку аутичної людини. Причина може полягати у відмінностях життєвого досвіду, сприйняття світу та способів передавання емоцій, а не у відсутності емпатії в однієї зі сторін.

Як проводили дослідження

У дослідженні взяли участь 235 дорослих:

• 141 аутична людина;
• 94 неаутичні людини.

Середній вік учасників становив близько 49 років. Більшість жили в англомовних країнах, переважно у Великій Британії.

Науковці підготували відеозаписи десяти людей: п’яти аутичних і п’яти неаутичних. Вони розповідали особисті історії, пов’язані з різними емоційними переживаннями.

Після запису кожен оповідач повторно переглянув своє відео й за допомогою повзунка позначав, наскільки позитивними чи негативними були його почуття в кожний момент розповіді. Дані фіксували через кожні пів секунди.

Також оповідачі оцінили інтенсивність 12 окремих емоцій, серед яких були радість, сум, гнів, страх, сором, гордість, хвилювання, спокій і стрес.

Кожен учасник дослідження переглянув два випадково вибрані відео: одне з аутичним, друге з неаутичним оповідачем. Про їхній нейротип учасникам не повідомляли.

Глядачі мали визначити емоційний стан людини на відео. Потім їхні оцінки порівнювали із самооцінками оповідачів.

Хто точніше розпізнавав емоції

Загалом аутичні й неаутичні учасники однаково добре визначали конкретні емоції оповідачів. Жодна група не продемонструвала загальної переваги в емпатичній точності.

Водночас з’явилася одна цікава закономірність. Коли потрібно було безперервно відстежувати, як почуття оповідача змінювалися від негативних до позитивних, аутичні учасники дещо точніше розуміли аутичних оповідачів, ніж неаутичні.

Однак цей ефект був малим і перебував лише на рівні статистичної тенденції: p = 0,059, d = 0,13. Зазвичай статистично значущими вважають результати з показником p нижче 0,05.

Тому дослідження не дає підстав упевнено стверджувати, що аутичні люди завжди краще читають емоції одне одного. Воно лише вказує на можливу тенденцію, яку потрібно перевірити на більших і різноманітніших вибірках.

Відчуття емпатії не дорівнює точності

Неаутичні учасники повідомляли, що відчували більше емпатії до оповідачів і сильніше цікавилися їхніми історіями. Проте об’єктивні результати не показали, що вони точніше розпізнавали конкретні емоції.

Водночас аутичні учасники частіше писали, що їм було складно зрозуміти почуття людини на відео, і детальніше аналізували власні помилки.

На думку авторів, це може означати, що аутичні люди іноді недооцінюють свої здібності до емпатії. Але й цей висновок потребує додаткової перевірки.

Що обмежує результати

Учасники дивилися заздалегідь записані відео. Такий формат не відтворює живої розмови, у якій люди реагують одне на одного та змінюють свою поведінку в процесі спілкування.

Крім того, кожен учасник побачив лише двох із десяти оповідачів. Самі відео були короткими, а нейротип оповідачів визначали за їхніми повідомленнями без незалежної діагностичної перевірки.

Аутичні учасники добровільно зареєструвалися в дослідницькій базі. Тому вибірка могла не охопити людей, які потребують значнішої підтримки у спілкуванні.

Автори також наголошують на великих індивідуальних відмінностях усередині обох груп. Нейротип сам по собі не визначає, наскільки добре конкретна людина розумітиме іншу.

Головний висновок дослідження полягає не в тому, що одна група «емпатичніша» за іншу. Воно показує, що взаєморозуміння залежить від обох учасників спілкування, а соціальні труднощі не варто автоматично вважати одностороннім дефіцитом аутичної людини.