Чи можна натренувати мозок у віртуальній реальності: що показав огляд 31 дослідження

Поєднання віртуальної реальності та нейрофідбеку може зробити тренування мозку більш захопливим і підвищити мотивацію користувачів. Водночас науковці поки не мають достатньо даних, щоб стверджувати, що VR допомагає краще контролювати мозкову активність, ніж звичайне тренування перед монітором.

Таких висновків дійшли дослідники з Університету Граца в Австрії. Вони проаналізували 31 дослідження, присвячене використанню віртуальної реальності під час нейрофідбеку. Огляд опублікований у журналі Applied Psychophysiology and Biofeedback.

Як працює нейрофідбек

Нейрофідбек — це метод, за допомогою якого людина вчиться змінювати певні параметри активності свого мозку.

Під час заняття електроенцефалографія, або ЕЕГ, фіксує електричну активність мозку. Комп’ютер аналізує сигнали в реальному часі та показує користувачеві зворотний зв’язок.

У традиційних системах це може бути графік, рухома лінія або об’єкт на екрані. Якщо мозкова активність наближається до заданого показника, зображення змінюється — наприклад, смуга стає вищою.

У віртуальній реальності цей процес перетворюється на більш складний сценарій. Користувач може змусити квітку розквітнути, прискорити космічний корабель, провести м’яч через ліс або змінити освітлення у віртуальному приміщенні — лише регулюючи власний психічний стан.

Що показав огляд досліджень

Науковці спочатку знайшли 290 публікацій, але після перевірки критеріїв включили до огляду лише 31 емпіричне дослідження. Кількість учасників у них становила від однієї до 100 осіб.

Частина робіт проводилася серед здорових людей, інші — за участю пацієнтів після інсульту, а також людей із мігренню, епілепсією, хронічним болем або онкологічними захворюваннями.

Загалом користувачі оцінювали тренування у віртуальній реальності позитивніше, ніж звичайний двовимірний формат. Вони повідомляли про більшу зацікавленість, задоволення від процесу та відчуття власної компетентності.

Це може бути важливо, оскільки нейрофідбек часто передбачає багато повторних занять. Наприклад, програми, спрямовані на зменшення симптомів РДУГ, можуть складатися з 30–40 сесій протягом кількох тижнів або місяців. Цікавіший формат теоретично допомагає не припинити тренування завчасно.

Чи справді VR покращує результат

Тут висновки виявилися неоднозначними.

У деяких дослідженнях учасники у віртуальній реальності швидше досягали потрібних показників мозкової активності. В інших роботах різниці між VR і звичайним екраном не було.

В одному з експериментів тривимірний формат покращував результати як за справжнього, так і за несправжнього зворотного зв’язку. Це означає, що частина ефекту могла бути пов’язана не з тренуванням мозку, а з новизною та привабливістю самої технології.

Порівнювати результати також складно через різне обладнання, сценарії, кількість занять і параметри нейрофідбеку. Багато досліджень мали невеликі вибірки або взагалі не передбачали контрольної групи.

Віртуальний клас для тренування уваги

Однією з потенційних переваг VR є можливість відтворювати умови реального життя.

Наприклад, дитина з РДУГ може спочатку вчитися підтримувати зосередженість за допомогою нейрофідбеку, а потім практикувати цю навичку у віртуальному класі з типовими відволікальними чинниками.

Однак наразі існує надто мало якісних досліджень, щоб підтвердити, що навички, набуті у VR, справді переносяться у повсякденне життя.

Кому технологія може не підійти

Віртуальна реальність здатна викликати кіберхворобу — стан, схожий на захитування. Серед можливих симптомів:

• нудота;
• запаморочення;
• дезорієнтація;
• перенапруження й утома очей.

Насичене віртуальне середовище також може створювати надмірне когнітивне навантаження. Замість регулювання свого стану людина витрачатиме увагу на обробку великої кількості візуальних подразників.

На сприйняття VR можуть впливати вік, попередній досвід користування технологією та індивідуальна схильність до захитування. Тому такий формат не можна вважати універсальним.

Чому з домашніми тренажерами варто бути обережними

Автори огляду також звертають увагу на феномен «нейрозачарування»: люди можуть переоцінювати ефективність пристрою лише тому, що він використовує мозкові сигнали та має технологічний вигляд.

Цим здатні користуватися виробники домашніх нейротренажерів, обіцяючи покращення уваги, пам’яті або психічного стану без достатніх наукових доказів.

Окреме питання — конфіденційність даних, отриманих під час реєстрації мозкової активності. Дослідники наголошують, що розвиток таких систем має супроводжуватися не лише якісними клінічними випробуваннями, а й чіткими правилами зберігання та використання нейроданих.

Отже, віртуальна реальність може зробити нейрофідбек цікавішим і допомогти людям довше дотримуватися програми тренувань. Але доказів того, що вона сама по собі краще тренує мозок або лікує певні розлади, поки недостатньо.