Почему мы боимся грозы и испытываем панику — объясняют психологи

Гроза — одне з найсильніших природних явищ, яке викликає у людини не лише захоплення, а й тривогу. Навіть дорослі люди можуть відчувати внутрішнє напруження, страх, паніку або бажання сховатися, коли чують гуркіт грому чи бачать блискавку. Для когось це легкий дискомфорт, а для когось — справжня фобія, яку психологи називають астрафобією або бронтофобією.

Страх грози — не дивна і не «слабка» реакція. Насправді він має глибоке еволюційне, психологічне та біологічне коріння. А для українці він ще пов’язаний з війною та обстрілами. 

І поки синоптики прогнозують грози, ба, навіть час від часу попереджають про небезпеку, розбираємося зі страхом перед грозою та як з ним можна впоратися.  

Чи багато людей бояться грози

Страх грози належить до категорії специфічних фобій. За даними міжнародних досліджень, різні специфічні фобії протягом життя мають приблизно 7–10% людей. 

Точний відсоток людей саме зі страхом грози різниться залежно від країни та методики дослідження. Психологи зазначають, що легкий страх або тривогу під час грози переживає значно більше людей — особливо дітей. У дитячому віці страх грому та блискавки є одним із найпоширеніших природних страхів.

При цьому жінки частіше повідомляють про інтенсивні страхи та фобії, ніж чоловіки. 

Звідки виникає страх грози

Психологи та нейробіологи пояснюють: людський мозок еволюційно налаштований реагувати на різкі звуки, темряву, спалахи світла та непередбачуваність як на потенційну загрозу. Тисячі років тому гроза реально несла небезпеку:

• блискавки могли спричиняти пожежі;
• буревії руйнували житло;
• люди не мали безпечних укриттів;
• сильний шум означав ризик для життя.

Тому мозок навчився швидко запускати реакцію «бий або тікай». Навіть сьогодні, коли ми перебуваємо у квартирі чи будинку, древні механізми виживання все ще активуються автоматично.

Грім — це потужний, неконтрольований і непередбачуваний звук. Для нервової системи це сильний подразник. Особливо чутливо реагують:

• люди з тривожністю;
• діти;
• люди з підвищеною сенсорною чутливістю;
• люди після травматичних подій або хронічного стресу.

Під час грози мозок може сприймати гучні удари грому як сигнал небезпеки. Через це активується мигдалина — структура мозку, яка відповідає за страх та швидкі емоційні реакції.

Одна з головних причин тривоги під час грози — непередбачуваність. Людина не може контролювати:

• коли вдарить блискавка;
• наскільки сильним буде грім;
• чи не зникне світло;
• чи не станеться щось небезпечне.

Психотерапевти часто зазначають, що людей лякає не лише сама гроза, а відчуття безсилля перед стихією.

Часто страх перед грозою  формується ще в дитинстві:

• дитина сильно злякалася блискавки;
• поруч панікували дорослі;
• батьки самі боялися грози;
• дитину лякали фразами на кшталт «гроза покарає» або «не дивись у вікно».

Психіка дитини дуже чутлива до емоцій дорослих. Якщо батьки реагують тривожно, мозок дитини «вчиться», що гроза — це щось дуже небезпечне.

Також страх може виникнути після:

• сильного переляку;
• небезпечної ситуації під час бурі;
• пережитого стресу;
• воєнного досвіду.

Для багатьох українців після початку повномасштабної війни звуки грому можуть несвідомо асоціюватися з вибухами. Через це нервова система реагує значно сильніше, ніж раніше.

Дослідження психологічного стресу серед українців також показують підвищений рівень тривожності та гіперпильності в умовах хронічної небезпеки. 

Психологи пояснюють: якщо мозок одного разу пов’язав грозу зі страхом, він починає автоматично запускати тривогу навіть без реальної небезпеки. З часом реакція може посилюватися:

• людина уникає грози;
• постійно перевіряє прогноз;
• закриває вікна та ховається;
• нервує ще до початку дощу.
• Так мозок закріплює переконання: «гроза = небезпека».

Як тіло реагує  на грозу

Страх — це не лише думки. Це ще й реакція тіла. Під час грози може:

1. пришвидшуватися серцебиття;
2. напружуватися м’язи;
3. підвищуватися рівень адреналіну;
4. посилюватися пильність;
5. виникати тремтіння або паніка.

Мозок вважає, що треба підготуватися до небезпеки. Саме тому страх відчувається таким реальним і сильним.

Дослідження тривожних розладів показують, що люди під час страху часто концентруються на власних фізичних симптомах та відчутті втрати контролю. 

Як впоратися зі страхом грози

У першу чергу не треба соромитися свого страху. Страх грози — дуже поширена людська реакція. Важливо не висміювати себе за тривогу й не намагатися «заборонити» собі боятися.

Психіка не любить примусу. Чим сильніше людина бореться зі страхом, тим більше він може посилюватися. Під час грози корисно:

• нагадувати собі, що ви в безпечному приміщенні;
• перевірити, що вікна зачинені;
• увімкнути світло або музику;
• сфокусуватися на реальних фактах, а не на катастрофічних думках.

Це допомагає нервовій системі повернути відчуття контролю. Повільне дихання допомагає знизити активність тривожної реакції. Наприклад:

• вдих на 4 секунди;
• видих на 6 секунд;
• повторити 10–15 разів.

Коли дихання сповільнюється, мозок отримує сигнал: «небезпека минула».

У психотерапії часто використовують метод поступової експозиції:

1. слухати записи грому;
2. спостерігати за дощем із безпечного місця;
3. вчитися залишатися спокійним під час слабкої грози.

Таким чином мозок поступово звикає й перестає реагувати так інтенсивно. Саме експозиційна терапія сьогодні вважається одним із найефективніших методів лікування фобій. 

Варто зазначити, що страх грози часто посилюється на фоні:

• перевтоми;
• хронічного стресу;
• недосипання;
• емоційного виснаження.

Тому тут можуть допомогти:

• стабільний сон;
• фізична активність;
• психологічна підтримка;
• менше інформаційного перевантаження;
• робота з психотерапевтом.

Читайте також Чому ми боїмося залишатися самі: погляд психіатра.