Не видіння, а внутрішня розмова: що під час терапії псилоцибіном пов’язали з відмовою від алкоголю

Під час психоделічної терапії люди можуть бачити незвичні образи, відчувати сильні емоції або по-іншому сприймати власне тіло. Але нове дослідження показало: для результату лікування алкогольної залежності важливішими можуть бути не яскраві видіння, а розмова людини із собою.

Учасники, які під дією псилоцибіну переосмислювали звичні моделі поведінки, згадували близьких і формулювали причини відмовитися від алкоголю, частіше залишалися тверезими через три місяці.

Результати опубліковані в Journal of Affective Disorders.

Як проводили дослідження

Науковці проаналізували дані 20 людей із розладом, пов’язаним із вживанням алкоголю, та стійкими симптомами депресії. Усі учасники нещодавно пройшли детоксикацію, а їхній середній вік становив близько 49 років.

Вони отримували дві дози псилоцибіну з інтервалом у три тижні та одночасно брали участь в інтенсивній програмі запобігання рецидивам. Для нового аналізу дослідники використали записи розмов, які відбулися наступного дня після першого сеансу з високою дозою - 25 мг.

До приймання речовини учасники проходили підготовку: виконували практики усвідомленості й формулювали особисті наміри, пов’язані з алкоголем. На початку психоделічного сеансу ці наміри зачитували вголос.

Через три місяці 11 із 20 учасників залишалися тверезими: вони не вживали алкоголь щонайменше протягом попередніх чотирьох тижнів. Дев’ятеро повернулися до вживання.

Про що говорили учасники

Розшифровані терапевтичні сесії містили майже 128 тисяч слів. За допомогою спеціальної програми дослідники розділили тексти на короткі фрагменти та проаналізували слова, які найчастіше з’являлися разом.

Так сформувалися два основні типи розповідей.

Перший був зосереджений на самому психоделічному досвіді: тілесних відчуттях, візуальних образах, сильних емоціях та атмосфері сеансу. Такі описи частіше зустрічалися в розмовах людей, які згодом повернулися до алкоголю.

Другий тип стосувався активної внутрішньої роботи. Учасники описували діалог із собою, аналізували звичні реакції, поверталися до сформульованих перед сеансом намірів і розмірковували про роль алкоголю у своєму житті.

Саме цей тип розповідей переважав серед людей, які через три місяці залишалися тверезими.

Вони частіше згадували родину, приємні емоції та нові способи реагувати на ситуації, які раніше провокували бажання випити. Деякі говорили собі, що можуть почуватися добре без алкоголю, адже в їхньому житті вже є близькі люди й важливі зв’язки.

Складні емоції не завжди означали поганий результат

Страх був єдиною негативною емоцією, яка частіше зустрічалася в розповідях людей, що залишалися тверезими.

Однак значення мав не сам страх, а те, як учасники з ним поводилися. Вони описували, як зустрічалися зі старими переживаннями та використовували навички, отримані під час підготовки. Наприклад, тримали поруч предмет, який асоціювався з безпекою та підтримкою.

Це може означати, що успішний терапевтичний досвід не обов’язково має бути лише приємним. Важливішою може бути здатність залишатися поруч зі складними переживаннями, осмислювати їх і шукати нову реакцію замість звичного уникнення.

Яскравість досвіду не передбачала тверезість

Учасники, які не повернулися до алкоголю, не частіше за інших описували інтенсивні або так звані містичні переживання. Жоден із них прямо не назвав свій досвід містичним.

Це цікавий результат, адже в дослідженнях психоделіків терапевтичний ефект нерідко пов’язують із силою пережитого досвіду. Нова робота припускає, що значення може мати не лише те, наскільки інтенсивним був сеанс, а й те, чи вдалося людині пов’язати пережите зі своїм життям і рішеннями.

Підготовка, особисті наміри та подальша інтеграція можуть допомагати перетворити незвичний досвід на конкретні зміни поведінки.

Чому висновки поки попередні

У дослідженні взяли участь лише 20 людей, а окремі мовні моделі значною мірою формувалися розповідями кількох учасників.

До аналізу також потрапили слова терапевтів, тому записи відображали спільну розмову, а не лише самостійні висловлювання пацієнтів. Крім того, після першої бесіди учасники отримували другу дозу псилоцибіну та продовжували програму запобігання рецидивам.

Отже, дослідження не доводить, що саме внутрішній діалог спричинив відмову від алкоголю. Можливо, люди, які вже були більше налаштовані на зміни, інакше проживали сеанс і розповідали про нього.

Автори розглядають внутрішню розмову лише як можливий механізм терапії, який потрібно перевірити в більших дослідженнях.

Це не аргумент на користь самостійного вживання

Важливо розуміти, псилоцибінова терапія в дослідженнях - це не просто приймання речовини. Вона передбачає відбір учасників, підготовчі зустрічі, контрольоване середовище, присутність фахівців і подальші інтеграційні сесії.

Самостійне вживання псилоцибіну не відтворює цих умов і може спричинити сильний страх, дезорієнтацію та інші небажані реакції. Нове дослідження не доводить ефективність псилоцибіну як самостійного лікування і не є рекомендацією відмовлятися від перевірених методів допомоги.

Його головний висновок значно обережніший: у психоделічній терапії може мати значення не лише пережите під дією речовини, а й здатність людини вступити у чесний внутрішній діалог та пов’язати цей досвід із реальними змінами у своєму житті.