Гумор міг допомогти людям вижити: вчені запропонували нову теорію еволюції

Уміння пожартувати, швидко знайти влучне слово чи дотепно відповісти могло бути для наших предків не просто способом розважитися. Лінгвістка припускає, що дотепність давала людям соціальну перевагу, допомагала конкурувати без фізичної агресії та навіть могла впливати на вибір партнерів.

Коли говорять про еволюцію людини, найчастіше згадують «виживання найпристосованіших». Інша відома гіпотеза наголошує на «виживанні найдружніших»: здатність співпрацювати, формувати міцні соціальні зв’язки та діяти разом могла допомогти людям досягти успіху як виду.

Лінгвістка Університету Вейна Ліляна Проговац пропонує додати до цієї картини ще один чинник — «виживання найдотепніших» (survival of the wittiest).

У теоретичній роботі, опублікованій у журналі PNAS Nexus, дослідниця припускає, що розвиток мови дав нашим предкам новий спосіб конкурувати між собою: замість фізичного протистояння вони дедалі частіше могли використовувати слова, гумор, метафори та винахідливість.

Навіщо нашим предкам була дотепність

Фізична сила та здатність до співпраці властиві не лише людям. Соціальну поведінку можна побачити й у багатьох інших приматів. Натомість надзвичайно складна мова та можливість творчо комбінувати слова є одними з особливостей людини.

Проговац припускає, що вже на ранніх етапах розвитку мови здатність швидко й винахідливо використовувати слова могла давати перевагу в соціальній конкуренції.

Людина, яка могла придумати влучне прізвисько, висміяти суперника або розсмішити інших, отримувала можливість продемонструвати свої когнітивні здібності без фізичної сутички.

Дотепність також могла відігравати роль у статевому доборі. Красномовство, гумор та мовна творчість могли робити людину привабливішою для потенційного партнера, а отже, сприяти передачі пов’язаних із цими здібностями рис наступним поколінням. Саме статевий добір авторка розглядає як один із можливих механізмів розвитку мовних здібностей людини.

Якою могла бути перша граматика

Проблема дослідження походження мови полягає в тому, що вона не залишає після себе скам’янілостей. Тому лінгвісти намагаються реконструювати ранні форми граматики, аналізуючи структури, які збереглися в сучасних мовах.

Проговац називає їх своєрідними «живими скам’янілостями».

Одним із прикладів є прості конструкції, що поєднують дієслово та іменник. В англійській мові це, зокрема, crybaby, pickpocket, killjoy та scatterbrain. Подібні конструкції зустрічаються в різних мовних сім’ях.

Вони значно простіші за сучасні речення: у них немає складної граматичної ієрархії, часових форм чи чіткого розмежування між підметом та додатком.

Дослідниця припускає, що такі прості мовні конструкції могли використовуватися для створення яскравих характеристик та прізвиськ. Часто вони були образливими, метафоричними або смішними.

Саме тут, за гіпотезою Проговац, могла виникнути нова форма конкуренції: замість того щоб перемогти суперника фізично, його можна було перехитрити словами.

Від бійки до словесного двобою

Така зміна могла мати ще одну еволюційну перевагу — зменшення фізичної агресії.

Дотепність дозволяє конкурувати, демонструвати статус і навіть принижувати суперника без прямої сутички. Водночас гумор здатний об’єднувати людей і послаблювати соціальну напругу.

Тому концепція «виживання найдотепніших» не обов’язково суперечить ідеї «виживання найдружніших». Навпаки, Проговац вважає, що ці механізми могли взаємодіяти: мовна конкуренція давала можливість зберігати суперництво, але переводити його з фізичного рівня на когнітивний.

Це також може бути пов’язано з гіпотезою самодоместикації людини — поступового відбору рис, пов’язаних зі зниженням реактивної агресії та більш складною соціальною поведінкою.

Що відбувалося з мозком

На користь своєї гіпотези авторка наводить результати попередніх нейровізуалізаційних досліджень.

Зокрема, під час обробки простих давніх за структурою мовних конструкцій виявляли активність правої частини веретеноподібної звивини — ділянки мозку, яка також бере участь у розпізнаванні облич.

Це дозволяє припустити можливий зв’язок між ранньою мовою та називанням конкретних людей — наприклад, створенням характеристик або прізвиськ.

Інші експерименти показували, що прості граматичні конструкції потребують меншої участі зон мозку, пов’язаних з обробкою складної сучасної мови, зокрема ділянки Брока та базальних гангліїв.

Проговац розглядає це як частину ширшої гіпотези: у міру ускладнення граматики могли розвиватися й відповідні нейронні мережі мозку. У роботі також обговорюються генетичні зміни, зокрема пов’язані з геном FOXP2, який бере участь у розвитку мовлення та мовних здібностей.

Чи справді гумор зробив нас людьми

Поки що «виживання найдотепніших» — це гіпотеза, а не доведений сценарій еволюції людини. Робота Проговац є теоретичною: нових експериментальних даних у ній немає, а аргументація спирається на лінгвістичну реконструкцію та результати попередніх досліджень.

Безпосередньо перевірити, як жартували або змагалися словами наші далекі предки, неможливо. Сучасні дослідження мозку також можуть лише опосередковано допомогти реконструювати процеси, які відбувалися протягом еволюції.

Проте ця гіпотеза пропонує цікавий погляд на одну з найбільш людських здібностей. Можливо, гумор та гра словами були не побічним продуктом уже розвиненого інтелекту. Навпаки, прагнення бути дотепним, розсмішити інших, вразити потенційного партнера або перемогти суперника словами могло стати одним із чинників, які підштовхували розвиток мови й людського мислення.