Те, що нас не вбиває, робить сильнішими: чому ця порада може завдавати болю

Після важкої хвороби, втрати або травматичної події люди часто чують, що випробування зробить їх сильнішими. Зазвичай такі слова вимовляють із добрими намірами — щоб підтримати, додати надії або допомогти побачити майбутнє. Але для людини, яка досі переживає біль, ця фраза може звучати зовсім інакше.

Підтримка після травми не обов'язково має містити заклики знайти позитивний сенс у пережитому. Автори матеріалу для Psychology Today пояснюють, що страждання не завжди приводить до особистісного зростання, а очікування обов'язкових позитивних змін може створювати додатковий психологічний тиск.

Про це пишуть Тара Серанік Салінас та Ед Лав у матеріалі для Psychology Today.

Біль і страждання - не зовсім одне й те саме

Автори починають із прикладу свого знайомого, який потрапив у дорожню аварію та зазнав струсу мозку. Відновлення виявилося тривалим, а симптоми заважали звичному життю. Людина не лише відчувала фізичний дискомфорт, а й поступово втрачала можливість працювати, спілкуватися та виконувати звичні справи.

Саме тут автори пропонують розрізняти біль і страждання. Біль може бути фізичним або емоційним переживанням, пов'язаним із конкретною подією. Страждання ж часто охоплює ширший досвід — відчуття втрати контролю, зміну уявлень про себе та невизначеність щодо майбутнього.

Людина може запитувати себе, чи зможе повернутися до роботи, чи залишиться такою, як раніше, і чи не стане тягарем для близьких. Через це навіть тимчасова проблема зі здоров'ям іноді сприймається як загроза звичному життю та власній ідентичності.

Автори спираються на підхід лікаря Еріка Касселла, який розглядав страждання як переживання, що загрожує цілісному відчуттю себе. Такий погляд допомагає зрозуміти, чому дві людини з подібними фізичними симптомами можуть по-різному переживати свій стан.

Чи справді травма робить людину сильнішою

У психології існує поняття посттравматичного зростання. Ним описують позитивні зміни, про які деякі люди повідомляють після пережитих важких подій. Це може бути нове ставлення до життя, переоцінка пріоритетів або зміна стосунків з іншими.

Однак автори застерігають: повідомлення людини про власне зростання не завжди означає, що об'єктивні зміни справді відбулися. Іноді нове пояснення пережитого допомагає надати досвіду сенс, але не обов'язково свідчить про вимірюване покращення психологічних характеристик.

У матеріалі згадується дослідження Патрісії Фрейзер та її колег, у якому оцінювали зміни студентів до та після травматичної події. Виявилося, що суб'єктивні повідомлення про особистісне зростання загалом не відповідали змінам, які дослідники вимірювали безпосередньо.

Інші роботи, присвячені людям, які пережили війну або тероризм, показали ще одну цікаву закономірність. У двох дослідженнях учасники з найвищими показниками психологічної стійкості повідомляли про найменше посттравматичне зростання. У цих роботах стійкість визначали через відсутність посттравматичного стресового розладу.

Це не означає, що зростання після травми неможливе. Але воно не є обов'язковим результатом пережитого, а відсутність позитивних змін не свідчить про те, що людина погано впоралася.

Коли позитивні слова створюють додатковий тиск

Фрази на кшталт «подивися на ситуацію з іншого боку» або «знайди в цьому щось хороше» можуть бути невчасними, якщо людина перебуває в гострому стресі. Вона може сприймати їх як натяк, що її біль є надмірним або що вона неправильно реагує на подію.

Автори посилаються на дослідження, які показують: соціальний тиск не відчувати негативних емоцій може посилювати психологічний дискомфорт. Людина починає переживати не лише через саму ситуацію, а й через те, що не здатна відповідати очікуванням оточення.

Особливо складно це може бути тоді, коли відновлення триває довго. Близькі вже очікують покращення, а людина досі відчуває втому, страх або невизначеність. Заклики бути сильнішою можуть додавати до цих переживань почуття провини.

При цьому автори не заперечують значення надії чи позитивних емоцій. Вони лише наголошують, що підтримка має враховувати реальний стан людини, а не вимагати від неї певної психологічної реакції.

Як підтримувати людину, не змушуючи її шукати сенс у болю

Насамперед автори радять серйозно ставитися до переживань іншої людини. Не обов'язково одразу пропонувати пояснення, поради або оптимістичний погляд на ситуацію. Іноді важливіше уважно вислухати та визнати, що їй справді складно.

Корисною може бути й конкретна практична допомога. Наприклад, можна самостійно виконати невелике доручення, принести готову їжу або допомогти з побутовими справами. При цьому автори радять не перекладати на людину організацію допомоги, адже навіть необхідність пояснювати, що саме потрібно зробити, може вимагати додаткових сил.

Ще один важливий момент — тривалість підтримки. Після складної події близькі зазвичай активно допомагають у перші дні або тижні. Проте відновлення може тривати значно довше, тому увага й допомога залишаються важливими навіть тоді, коли гострий період минув.

Якщо хочеться підбадьорити людину, автори пропонують говорити про конкретні речі, з якими вона вже впоралася. Наприклад, можна відзначити, що їй вдалося виконати складне завдання або пережити важкий день. Такі слова не потребують обіцянок, що все неодмінно закінчиться добре.

Цей матеріал є експертним поясненням із посиланнями на наукові роботи, а не результатом нового окремого дослідження. Його основна ідея полягає в тому, що психологічне відновлення не обов'язково має супроводжуватися особистісним зростанням. Людина може поступово повертатися до життя, навіть якщо не знаходить у пережитому жодного позитивного уроку.