Почему мы влюбляемся именно в этих людей: что говорит теория привязанности

Прив’язаність — це те, що ми не завжди можемо збагнути раціонально. Найчастіше вона формується під впливом, у першу чергу, відносин між батьками. Саме вони задають ту модель стосунків, яку більшість людей реалізує у дорослому віці. Але це не означає, що тип прив’язаності до партнера не може змінитися.

Що таке прив’язаність

Теорію прив’язаності сформулював британський психіатр Джон Боулбі (John Bowlby), а згодом розвинула психологиня Мері Ейнсворт (Mary Ainsworth). Спочатку вона описувала зв’язок дитини з батьками, але пізніше дослідники показали, що ті самі моделі поведінки проявляються і в романтичних стосунках між дорослими.

Ідея теорії проста: досвід стосунків із батьками формує внутрішні психологічні моделі, які визначають, як людина будує близькість, довіряє іншим і реагує на конфлікти у дорослих стосунках.

Психотерапевт (його ім’я ми не називаємо з етичних причин, адже серед пацієнтів є відомі люди), який працює понад 20 років із різними людьми, розповідає, що вплив стосунків із батьками важко переоцінити. По суті, це основа будь-яких майбутніх відносин. Він згадав випадок із пацієнткою, яка постійно притягувала у своє життя аб’юзерів. Під час сеансів з’ясувалося, що таким аб’юзером був її батько. Вона настільки звикла до такої моделі стосунків, що була переконана — так живуть усі. Тож у дорослому віці до неї притягувалися чоловіки з подібною поведінкою.

Психологи пояснюють: люди часто несвідомо відтворюють знайомі сценарії, навіть якщо вони болісні. Знайома модель здається передбачуваною, а отже — психологічно «безпечнішою».

Основні типи прив’язаності

Психологи зазвичай виділяють чотири типи прив’язаності.

1. Надійний тип. Люди з цим типом:

• комфортно почуваються у близьких стосунках;
• довіряють партнеру;
• здатні відкрито обговорювати проблеми;
• не бояться емоційної близькості.

Дослідження показують, що люди з таким типом прив’язаності найбільше задоволені стосунками.

Психолог і автор книги про прив’язаність Амір Левін (Amir Levine) пояснює, що для таких людей стосунки — це безпечна база, де можна відновлювати емоційну рівновагу та отримувати підтримку.

2. Тривожний тип прив’язаності. Характерні риси:

• сильна потреба у близькості;
• глибока емоційна потреба у прийнятті;
• страх бути відкинутим;
• постійна потреба у підтвердженні любові.

Через страх втратити партнера люди з таким типом прив’язаності можуть надмірно пристосовуватися до нього, намагатися догоджати і навіть розчинятися у стосунках.

Дослідження показують, що люди з тривожною прив’язаністю частіше переживають сильний стрес у стосунках і болісніше реагують на розриви.

3. Уникаючий тип прив’язаності

Основні особливості:

• страх втратити незалежність;
• дистанція у близьких стосунках;
• труднощі з емоційною відкритістю;
• небажання обговорювати почуття.

Такі люди можуть відчувати меншу емоційну прихильність до партнера. Психологи зазначають, що вони часто уникають глибокої близькості та можуть тримати емоційну дистанцію навіть у тривалих стосунках.

Деякі дослідження показують, що такі  люди частіше шукають нові знайомства або емоційні контакти поза основними стосунками.

4. Тривожно-уникаючий тип прив’язаності. Це змішаний тип: людина хоче близькості, але одночасно боїться її. У результаті виникає циклічна динаміка — сильне зближення, а потім різке віддалення.

Люди з таким типом прив’язаності можуть переживати сильні емоційні «гойдалки» у стосунках: від відчуття близькості до бажання втекти від неї.

Дослідження показують:

• надійна прив’язаність → більше задоволення стосунками;
• тривожна прив’язаність → більше конфліктів і страху втрати;
• уникаюча прив’язаність → більша ймовірність розриву.

Як тип прив’язаності впливає на вибір партнера

Кілька досліджень показали, що люди найчастіше відчувають потяг до партнерів із подібним типом прив’язаності.Це пояснюють психологічною сумісністю: люди інтуїтивно шукають тих, хто реагує на близькість приблизно так само.

Але існує й інша особливість: тривожні та уникаючі партнери часто притягуються один до одного.

У реальному житті нерідко виникає така комбінація:

1. тривожний партнер шукає більше близькості;
2. уникаючий партнер намагається дистанціюватися.

Це створює так звану «тривожно-уникаючу пастку», коли один постійно переслідує близькість, а інший уникає її. Така динаміка може бути дуже виснажливою для обох.

На вибір партнера також впливає досвід дитинства, адже саме тоді формується образ «ідеального партнера». Взаємини з батьками створюють ментальні моделі любові, які люди несвідомо переносять у дорослі стосунки.

Наприклад:

• людина, яка отримувала стабільну підтримку, частіше шукає надійність і емоційну безпеку;
• людина з нестабільною емоційною підтримкою може тяжіти до драматичних або складних стосунків.

Важливий момент: стиль прив’язаності не є вироком. Психологи наголошують, що ці стилі не є фіксованими та можуть змінюватися через:

• психотерапію;
• безпечні стосунки;
• новий життєвий досвід;
• усвідомлення власних емоційних реакцій.

Мозок здатний формувати нові моделі близькості навіть у дорослому віці. Тому розуміння свого типу прив’язаності може стати першим кроком до більш здорових і стабільних стосунків.

Читайте також Стосунки з постійними розривами: що показало нове дослідження