Наука отвечает, существует ли на самом деле тот самый единственный партнер на всю жизнь
Чи є у кожного “та сама” людина? Дослідження психологів, біологів і математиків пояснюють, як формується відчуття спорідненої душі, чому “іскра” може бути тривогою та скільки насправді сумісних партнерів існує.
Психологія, біологія та навіть математика пропонують цікаві дослідження у сфері романтичних відносин та теорії того самого єдиного чи єдиної партнерів для щасливого життя.
Як народився міф про “єдиного”
Професор соціальної психології Вірен Свамітз Anglia Ruskin University простежує коріння сучасного романтичного ідеалу до середньовічних легенд про Ланселот і Гвіневера. Саме ці історії популяризували думку, що в житті має бути один-єдиний партнер — і назавжди.
До цього кохання у Європі часто було менш “ексклюзивним” і не завжди пов’язаним із сексуальністю. Проте з індустріалізацією та руйнуванням традиційних спільнот люди дедалі більше почали шукати в одній особі емоційну опору, сенс і “порятунок” від самотності.
Романтика в епоху дейтингу алгоритмів
Сучасні застосунки для знайомств перетворили пошук кохання на алгоритмічний відбір. Професор психології називає це “шопінгом стосунків”: нескінченний перегляд профілів, поки не з’явиться відчуття, що треба “зупинитися на комусь”.
Парадокс у тому, що надлишок вибору часто знижує глибину зв’язку. Замість близькості — оцінювання. Замість поступового пізнання — швидкий свайп.
Професор сімейних досліджень з Brigham Young University Джейсон Керролл пропонує розділяти два підходи:
- Переконання про долю — якщо це “моє”, все має бути легко.
- Переконання про розвиток — стосунки створюються через спільні зусилля.
Він спирається на дослідження психолога К. Реймонд Ні з University of Houston. Вони показали: люди, які вірять у “призначеність”, частіше сумніваються у партнері після конфліктів. Натомість ті, хто орієнтований на розвиток, залишаються більш відданими навіть у складні періоди.
Керролл підкреслює: найглибша частина довгих стосунків — це не постійна пристрасть, а здатність бачити слабкості одне одного і залишатися поруч.
Чому виникнення іскри - не завжди вірний вибір
Лондонська коучка з відносин Вікі Павітт застерігає: сильна “хімія” інколи є не ознакою сумісності, а реакцією на старі травми.
Терапевти називають це травматичним зв’язком — коли нервова система впізнає знайомий, але болісний сценарій. Людина, яка поводиться то тепло, то холодно, може викликати сильну залежність не через любов, а через нестабільність.
Ще у 1993 році психологи Дональд Даттон і Сьюзен Пейнтер з University of British Columbia дослідили жінок, які залишили аб’юзивні стосунки. Найсильніша прив’язаність зберігалася не там, де насильство було постійним, а там, де воно чергувалося з турботою. Саме ця непередбачуваність створювала ілюзію “фатального” кохання.
Біологія та пошук єдиного партнера
Дослідження свідчать, що гормональні контрацептиви можуть впливати на сприйняття партнера. У одному масштабному дослідженні за участю 365 пар виявили: рівень сексуального задоволення жінок був вищим, коли їхній гормональний статус під час вибору партнера залишався незмінним.
Ефекти невеликі, але вони ставлять під сумнів ідею, що “той самий” — це завжди щось наперед визначене.
Математика проти романтики
Економіст Грег Лео з Vanderbilt University у дослідженні “Підбір душевних партнерів” (“Matching Soulmates”), опублікованому в журналі Journal of Public Economic Theory, змоделював алгоритм сумісності.
Його модель показує: у більшості людей є не одна, а кілька потенційно сумісних пар. “Ідеальність” у такому випадку — це не унікальність, а взаємний високий рейтинг без кращої альтернативи для обох.
Тож, наука не заперечує романтику — вона просто знімає з неї фаталізм.
Схоже, що “та сама людина” — це не готовий подарунок долі, а результат спільного вибору, роботи над стосунками, адаптації й зростання.
Читайте також Психологи пояснили небезпеку застосунків для знайомств для психіки та самооцінки
