Как не сойти с ума от беспокойства за близких, находящихся в опасных местах, — объясняет психолог

Що робити, якщо рідні люди знаходяться у небезпечному місці? Як не зійти з розуму та подолати тривожність? По суті, розбираємо стан багатьох українців, які живуть у хронічному стресі, суцільній тривозі та не відчувають себе у безпеці в принципі.

Як психіка сприймає небезпеку

Кожному з нас сьогодні не потрібно напружувати фантазію, щоб уявити: близька людина їде або вже перебуває там, де ніколи не була, де небезпечно, страшно, важко.

У першу чергу треба чітко розуміти: якщо близькі люди збираються туди, де ні вони, ні ви ніколи не були, але чули про небезпеки того місця, може стати моторошно. І це природна реакція нашої психіки.

Тут цікавий момент — ті виклики та труднощі, в яких ми звикли жити, ми починаємо сприймати як щось буденне. Адже наша психіка до них уже адаптована. А ось коли близька людина перебуває там, де ніхто з вас не був, наше відчуття тривожності може сильно загострюватися. Ми починаємо сприймати ту, “нову” небезпеку з перебільшенням у порівнянні з тими “дрібницями”, до яких звикли.

Так влаштована наша психіка — ми можемо нівелювати небезпеки, до яких звикли, і перебільшувати ті небезпеки, яких ніколи не відчували.

Тоді думки, що наші близькі люди зараз перебувають у надскладних небезпечних місцях, а ми нічим не можемо зарадити, зводять нас з розуму. Але зарадити насправді можемо, принаймні ми точно можемо знизити рівень тривожності.

Повернутися в реальні обставини

Якщо вже людина обрала (або змушена через обставини) бути в тому небезпечному місті, то наші думки можуть бути в двох точках на лінії часу. Варіант перший (найбільш поширений) - у майбутньому.

Кожна людина може згадати такі моменти, коли вона - через невизначеність та тривогу - науявляла величезну кількість негативних варіантів розвитку подій, і вже жила там усіма своїми почуттями. Вся система, всі гормони вже відповідали на ту реальність, яку намалювала наша уява. В голові прокручувалися сто варіантів розвитку подій, один гірше за інший.  А стався сто перший варіант.

У випадках, коли ми переміщуємося думками та уявою у майбутнє, ми отримуємо змордовану нервову систему. І тоді, як сказала моя знайома - “Всім оточуючим краще зі мною навіть не розмовляти”.

Варіант другий - у точці фактичній. От сьогодні таке-то травня, стільки-то часу. 

Я думками та відчуттями тут. Я вирішую поточні задачі. Можу навіть періодично планувати якісь варіанти розвитку подій, але не живу в уявних картинках апокаліпсису. Це зовсім інший підхід. Він береже наш ресурс для справжнього майбутнього, яке настане. До тих викликів, які будуть. Він береже нашу психіку і психіку всіх наших рідних від виснаження. Він незвичний для нас, але зараз люди активно цьому навчаються. 

Чому? Тому що це не просто дієвий інструмент для зменшення тривоги. Це єдиний шанс залишитися притомним в умовах надскладних обставин.

Як це зробити:

• дати собі чітку відповідь: ви переживаєте реальні події чи намалювали картинки ймовірних ситуацій, які можуть статися з близькою людиною десь в іншому місті?
• ви відповідаєте на поточний момент чи ви вже подумки побігли в нереальний світ проблем і ймовірних загрозливих ситуацій, намалювали варіанти того, що не сталося.

Якщо ви помітили, що вже перебуваєте в “кінотеатрі” уявних подій, повертайтесь назад. Відчуйте тіло. Доторкніться до предметів. Теплих, холодних. Подихайте. І повертайтесь, повертайтесь до реального моменту.

Якщо будете намагатися вирішити проблеми, які самі ж собі намалювали, — то все, ви потрапили в пастку. Рівень тривожності тоді може просто звести з розуму.

Розмови замість лякаючого контенту

Друга не менш важлива за повернення у реальність дія — свідомо ставитися до споживання того контенту, який отримуєте з того регіону, де зараз перебувають близькі.

Тому що чим більше буде лякаючого контенту, тим більше будете відчувати цю небезпеку.

Зараз я дуже часто стикаюся з тим, що на відстані люди сприймають місто та події у ньому більш небезпечними, ніж коли самі перебувають у цьому місті.

Одна з причин цього - це вибірковість інформації, яка потрапляє до нас. В новинах пишуть про тих людей, яким зле, про тих, які постраждали. В новинах не пишуть про тисячі людей, які можуть бути цілком в порядку, і тому логічно, що в нашій уяві - апокаліпсис кожну секунду. А це, як правило, не так.

Звичайно, це не означає, що небезпеки немає. Просто на відстані та у вирі подій ситуація може сприйматися по-різному. Надивившись фото та відео, можете почати панікувати і ніяк не підтримаєте близьких, а тільки заряджатимете всіх цією панікою.

Тож якщо відчуваєте, що просто помираєте від страху і тривоги за своїх близьких, важливо отримувати отримувати інформацію від людей, які здатні комунікувати нейтрально. От є такі люди, морально тверезі у будь-якій ситуації. Воно пережили багато, їх ще спробуй “захопи” якимись імпульсами. Це найкращі співрозмовники в таких випадках. 

Підводячи підсумок до цього пункту - не “переїдати” негативної інформації. Не “передивлятися” фото, відео в такі періоди. Шукати інформацію нейтральну. Шукати співрозмовників, які не охоплені панікою і не зацікавлені її сіяти. 

І третій цікавий аспект питання страху за близьких - це тренування своєї стійкості заздалегідь. Такий стратегічний підхід.

Від тривоги за близьких найбільше страждають люди, які звикли бути поруч - фізично або хоча б на телефоні, які звикли бути весь час на зв'язку, які дуже прив'язані до близьких. 

На жаль, це призводить до посилення залежності наших близьких від нас, а чи це добре для них?

Тому практика “відпускання” в таких випадках, хоч і видається нашій контролюючій частині неправильною, насправді є надзвичайно корисною.

Якщо ми по факту більше не можемо зараз зробити нічого корисного, або можемо, але наші рідні цього не хочуть, то тренуватися відпускати гіперконтроль і займатися своїм життям в цей період - дуже класна штука. 

Підсумовуючи, три пункти з практики, які найкраще допомагають пережити тривогу за близьких - це:

• відпускати ситуацію, яку ми не контролюємо, 
• повертати себе у реальність, 
• “фільтрувати” інформацію.

Це не знизить страхи до нуля, але снизить рівень тривожності. І тоді ми по-справжньому станемо опорою та підтримкою для близьких.

Читайте також 5 неочевидних причин, чому зникає концентрація та як її повернути — пояснює психологиня.