Не показувати слабкість: вчені з’ясували, які чоловічі установки пов’язані з тривогою та депресією
Які уявлення про мужність пов’язані з тривогою та депресією у чоловіків і яку роль відіграє звичка не просити допомоги.
Звичка не показувати емоцій, справлятися з усім самостійно й не просити допомоги часто сприймається як ознака «сильного чоловіка». Проте нове дослідження показує: саме деякі з таких установок пов’язані з вищими рівнями тривоги та депресивних симптомів у чоловіків.
Водночас науковці наголошують: проблема не в «мужності» як такій. Різні традиційні уявлення про чоловічу поведінку по-різному пов’язані з психічним здоров’ям.
Дослідження опублікували в журналі Sex Roles.
Що саме досліджували вчені
У дослідженні взяли участь 740 чоловіків зі США та Великої Британії віком від 22 до 80 років.
Науковці оцінювали, наскільки учасники дотримуються десяти різних традиційних уявлень про мужність. Серед них — прагнення перемагати, ризикувати, досягати високого статусу, ставити роботу на перше місце, покладатися лише на себе та контролювати прояви емоцій.
Окремо дослідники оцінювали рівень тривоги, депресивних симптомів і стресу, а також здатність чоловіків розпізнавати та регулювати власні емоції.
Які установки виявилися найбільш проблемними
Особливо помітний зв’язок дослідники виявили для чотирьох установок:
- необхідності завжди покладатися лише на себе;
- жорсткого контролю та придушення емоцій;
- прагнення неодмінно перемагати;
- схильності ставити роботу вище за інші сфери життя.
Чоловікам, які сильніше дотримувалися цих установок, було складніше розпізнавати та називати власні емоції.
У психології така особливість називається алекситимією.
Чому «не показувати слабкість» може створювати проблему
Автори припускають, що механізм може формуватися ще з дитинства.
Якщо хлопчик регулярно чує, що не можна плакати, демонструвати страх, говорити про переживання чи звертатися по допомогу, у нього може бути менше можливостей навчитися розпізнавати та опрацьовувати власні емоції.
У дорослому віці людина може відчувати сильне напруження, але їй складно зрозуміти, що саме вона відчуває і чому.
А це вже ускладнює регуляцію емоцій.
Дослідження показало своєрідний ланцюжок: надмірна самодостатність та емоційне придушення → складнощі з розпізнаванням емоцій → проблеми з їх регуляцією → вищі рівні тривоги й депресивних симптомів.
Не всі традиційні уявлення про мужність виявилися шкідливими
Це важливий нюанс дослідження.
Науковці не виявили, що всі традиційні чоловічі установки однаково негативно пов’язані з психічним здоров’ям.
Наприклад, схильність до ризику не була пов’язана з гіршим розпізнаванням емоцій. А прагнення до соціального статусу навіть асоціювалося з нижчим рівнем алекситимії та меншою кількістю симптомів тривоги й депресії.
Тому автори застерігають від спрощеного висновку, що «традиційна мужність шкодить психіці».
Йдеться про конкретні установки — передусім заборону на емоційну вразливість і переконання, що чоловік повинен із будь-якими труднощами справлятися сам.
Чому чоловікам може бути складніше звертатися по допомогу
Результати можуть частково пояснювати ще одну відому проблему: чоловіки рідше звертаються по професійну психологічну допомогу та частіше припиняють терапію.
Якщо людина звикла сприймати звернення по допомогу як слабкість, а водночас їй складно навіть визначити власний емоційний стан, перший крок до психотерапії стає значно складнішим.
Автори припускають, що для частини чоловіків корисним початком терапії може бути не лише робота безпосередньо з тривогою чи депресією, а й розвиток емоційного словника — здатності помічати, розрізняти та називати свої переживання.
Чи доводить дослідження, що ці установки спричиняють депресію
Ні. Дослідження було поперечним: усі дані збирали в один період часу. Тому воно показує зв’язок між певними уявленнями про мужність, алекситимією, труднощами з регуляцією емоцій та симптомами психічних розладів, але не дозволяє встановити причинно-наслідковий зв’язок.
Наприклад, не можна виключити й зворотний сценарій: чоловіки, які вже переживають тривогу чи депресивні симптоми, можуть інакше оцінювати власні установки та поведінку.