Лікарка пояснила, як гормони впливають на настрій і тривожність

Гормони впливають не лише на фізичний стан, а й на емоції, рівень тривоги, стресостійкість і навіть мислення. Часто зміни настрою, виснаження або тривожність можуть бути пов’язані не лише з психологічними причинами, а й з роботою ендокринної системи.

Зелена газета поспілкувалася з лікарем-ендокринологом Анастасією Соколовою про те, як гормони взаємодіють із мозком, як впливають на емоційний стан, чому гіпотиреоз часто маскується під депресію, чи існує «виснаження наднирників» і де проходить межа між гормональними змінами настрою та психіатричними розладами.

Якщо говорити про нейроендокринну регуляцію, як саме гормони взаємодіють із мозком та через які механізми формується вплив на емоційний стан?

Нейроендокринна система - це єдина інтегрована мережа, де мозок і гормони постійно «спілкуються» між собою. Центральну роль тут відіграє гіпоталамус - ділянка мозку, яка фактично є «містком» між нервовою і ендокринною системами. Він отримує сигнали про наш емоційний стан, стрес, сон, енергетичний баланс і передає їх далі, через гіпофіз до периферичних залоз.

Один із ключових механізмів - це вісь гіпоталамус–гіпофіз–наднирники. У відповідь на стрес гіпоталамус виділяє гормон CRH, гіпофіз -ACTH, а наднирники - кортизол. Саме кортизол впливає на мозок, змінюючи активність структур, відповідальних за емоції,  зокрема мигдалеподібного тіла і префронтальної кори. Тому при тривалому стресі з’являються тривожність, дратівливість, виснаження.

Другий важливий механізм -  дія гормонів через рецептори в мозку. Багато гормонів, включаючи кортизол, тиреоїдні гормони, статеві гормони, можуть проникати через гематоенцефалічний бар’єр і взаємодіяти з нейронами, змінюючи їхню активність.

І третій рівень - це вплив на нейромедіатори. Гормони регулюють синтез і чутливість до серотоніну, дофаміну, норадреналіну - тих самих речовин, які визначають настрій, мотивацію і рівень тривоги.

Тому ключова ідея така: гормони не просто «впливають на тіло»,  вони безпосередньо формують наш емоційний стан через складну, але дуже чітко організовану систему взаємодії з мозком.

Наскільки зміни рівня тиреоїдних гормонів можуть впливати на когнітивні функції та настрій? Чому гіпотиреоз часто маскується під депресію, а тиреотоксикоз — під тривожний розлад?

Зміни рівня тиреоїдних гормонів напряму впливають на роботу мозку, тому що ці гормони регулюють швидкість обміну речовин у нейронах, їхню енергетику і передачу сигналів. Вони також впливають на нейромедіатори: серотонін, дофамін, норадреналін, які визначають настрій, концентрацію і когнітивні функції.

При гіпотиреозі всі процеси в організмі сповільнюються, і мозок не є винятком. Знижується швидкість мислення, погіршується пам’ять, з’являється відчуття «туману в голові», апатія, втома. Через вплив на серотонінову систему це часто проявляється як пригнічений настрій та зниження мотивації, тобто клінічно дуже схоже на депресію.

Натомість при тиреотоксикозі відбувається «перегрів» системи: надлишок тиреоїдних гормонів підсилює активність нервової системи. Людина стає більш тривожною, дратівливою, з’являється внутрішнє напруження, прискорене мислення, порушення сну. Це нагадує тривожний розлад або навіть панічні стани.

Тому важливий клінічний момент: іноді за психоемоційними симптомами може стояти саме гормональна причина. І саме тому при змінах настрою, які поєднуються з фізичними симптомами: втомою, зміною ваги, серцебиттям,  варто оцінювати функцію щитоподібної залози.

Як працює вісь HPA (гіпоталамус–гіпофіз–наднирники) у контексті хронічного стресу? Чи справді «виснаження наднирників» існує як медичний діагноз, чи це спрощена інтерпретація?

Вісь гіпоталамус–гіпофіз–наднирники (HPA) - це центральна система адаптації до стресу. Як я вже говорила, у відповідь на стрес гіпоталамус виділяє гормон CRH, гіпофіз - ACTH, а наднирники - кортизол. У нормі це чітко регульований процес із зворотним зв’язком: коли рівень кортизолу підвищується, він «гальмує» систему, щоб не було перевантаження.

При хронічному стресі ця вісь починає працювати інакше. Порушується добовий ритм кортизолу, змінюється його секреція: іноді він тривало підвищений, іноді реакція стає притупленою. Це називається дисрегуляцією HPA-осі і проявляється втомою, порушенням сну, тривожністю, зниженням стресостійкості.

Щодо «виснаження наднирників» важливо чітко сказати: такого діагнозу в доказовій медицині не існує. Наднирники не «виснажуються» у буквальному сенсі через стрес. Це спрощена і популяризована інтерпретація складних процесів.

Натомість у медицині ми говоримо про інше: або про функціональну дисрегуляцію HPA-осі при хронічному стресі, або про чіткі захворювання, такі як хвороба Аддісона чи синдром Кушинга, які мають зовсім інші механізми і потребують специфічної діагностики.

Яку роль відіграють статеві гормони в регуляції емоцій, особливо у періоди гормональних перебудов та чому одні жінки реагують емоційно значно сильніше, ніж інші?

Жіночі статеві гормони - естрогени і прогестерон мають прямий вплив на мозок, тому що взаємодіють із нейромедіаторами, які регулюють емоції. Естрогени підсилюють активність серотоніну і дофаміну - це про стабільний настрій, мотивацію, відчуття ресурсу. Прогестерон і його метаболіти впливають на ГАМК-систему - це про заспокоєння, зниження тривоги. Тому будь-які коливання цих гормонів одразу відображаються на емоційному стані.

У періоди гормональних перебудов: передменструальний період, перименопауза, післяпологовий період, рівні гормонів змінюються досить різко. Наприклад, перед менструацією знижується рівень естрогену і прогестерону, що може проявлятися дратівливістю, емоційною лабільністю, плаксивістю. У перименопаузі через коливання естрогенів з’являються перепади настрою, тривожність, порушення сну. Після пологів різке падіння естрогенів і прогестерону - один із факторів, що може впливати на розвиток післяпологової депресії.

Чому одні жінки реагують сильніше? Це не про «силу характеру», а про біологічну чутливість. У частини жінок мозок більш чутливий до змін рівня гормонів і навіть невеликі коливання можуть суттєво впливати на нейромедіаторні системи. Також мають значення генетичні фактори, рівень стресу, сон, дефіцити мікронутрієнтів, попередній досвід тривожних або депресивних станів.

Чи може гормональний дисбаланс змінювати чутливість до стресу та формувати вразливість до тривожних або депресивних розладів у довгостроковій перспективі?

Так, може, і це добре доведено. Гормональна система безпосередньо «налаштовує» нашу реакцію на стрес, тому її дисбаланс змінює чутливість нервової системи.

Ключовий механізм - це вісь гіпоталамус–гіпофіз–наднирники. При тривалих гормональних порушеннях змінюється регуляція кортизолу: або він хронічно підвищений, або реакція на стрес стає неадекватною. У результаті мозок починає інакше обробляти стресові сигнали — підвищується активність структур, відповідальних за тривогу, і знижується здатність до контролю емоцій.

Другий важливий рівень - це вплив гормонів на нейромедіатори. Дисбаланс тиреоїдних, статевих гормонів або інсуліну змінює роботу серотоніну, дофаміну, норадреналіну, а це основа нашого настрою, мотивації і стресостійкості.

У довгостроковій перспективі це може формувати підвищену вразливість: людина сильніше реагує на стрес, повільніше відновлюється і має більший ризик тривожних або депресивних розладів.

І ключове: це не «риси характеру», а біологічні процеси. Хороша новина в тому, що на них можна впливати через нормалізацію сну, харчування, зниження стресу і, за потреби, корекцію гормональних порушень.

Де проходить межа між гормонально зумовленими змінами настрою та первинними психіатричними розладами? Чи існують клінічні «червоні прапорці», які допомагають їх розрізнити?

Межа тут не завжди чітка, тому що психіка й гормональна система тісно пов’язані. Але є важливий принцип: гормональні зміни частіше мають прив’язку до біологічних процесів і супроводжуються тілесними симптомами, тоді як первинні психіатричні розлади зазвичай більш автономні і не мають чіткої гормональної «логіки».

Як це виглядає на практиці. Якщо зміни настрою виникають циклічно, наприклад, перед менструацією, після пологів, у період пери менопаузи, або співпадають із симптомами з боку тіла (зміна ваги, порушення серцевого ритму, тремтіння, виражена втома, зміни шкіри чи волосся) - це аргумент на користь гормонального компоненту. Також важливо, що при корекції гормонального стану такі симптоми часто покращуються.

Натомість при первинних психіатричних розладах симптоми зазвичай більш стійкі, не залежать від циклу чи фізіологічних змін, можуть починатися без очевидного соматичного тригера і мають більш типову клінічну картину - наприклад, тривалі епізоди депресії, панічні атаки, генералізована тривога.

Є і «червоні прапорці», які допомагають орієнтуватися. Поєднання психоемоційних симптомів із фізичними проявами (різкі зміни ваги, порушення менструального циклу, серцебиття, непереносимість холоду або спеки) - це сигнал перевірити ендокринну систему. Так само раптовий початок симптомів або їх швидке прогресування.

І навпаки, якщо домінують виражені психічні симптоми: глибока депресія, суїцидальні думки, панічні стани, що суттєво порушують функціонування - це привід у першу чергу звернутися до психіатра.

Ключова ідея: це не «або-або». У сучасній медицині ми часто бачимо перетин цих станів, тому найкращий підхід  мультидисциплінарний: оцінка і гормонального стану, і психічного здоров’я, щоб не пропустити жодну з причин.

Наскільки виправдано сьогодні пояснювати більшість емоційних труднощів «гормонами»? Чи не ризикуємо ми знецінювати психологічні чинники, коли шукаємо причину виключно в аналізах?

Пояснювати більшість емоційних труднощів лише «гормонами» - це так само невірно, як і повністю ігнорувати біологію. Сучасна медицина говорить про біопсихосоціальну модель, де емоційний стан формується на перетині трьох факторів: гормонів, роботи нервової системи і психологічного контексту.

Так, гормони мають значення: вони впливають на нейромедіатори, рівень енергії, сон і стресостійкість. Але вони рідко є єдиною причиною. Часто гормональний дисбаланс лише «підсилює» або «модулює» те, що вже відбувається на психологічному рівні: хронічний стрес, тривога, перевантаження, життєві обставини.

З іншого боку, є ризик і зворотної помилки, коли всі симптоми пояснюють «це просто нерви» і пропускають реальні ендокринні порушення, наприклад дисфункцію щитоподібної залози. Тому правильний підхід - не шукати одну причину, а дивитися ширше. Аналізи - це інструмент, але не відповідь на все. І так само психотерапія важлива, але не завжди достатня без оцінки фізіології.

Ключова думка: гормони і психіка - це не конкуренти, а партнери. І ефективна допомога починається тоді, коли ми враховуємо обидва рівні: і біологічний, і психологічний.

Читати також: Психологія близькості: гормони, травми і здорова прив’язаність