Коли одружитеся, дітей вже пора, скільки заробляєш – як не нервувати через цікавих родичів, що зберуться на Великдень

“І коли ти вже вийдеш заміж?” — питає дядько, закусюючи горілку ковбасою на могилі у бабусі. Регулярно чую це питання від натовпу родичів на Великдень, які чомусь приходять на кладовище поминати і на Великдень, і на Проводи. З роками я навчилася відповідати на це спокійно: “Та ось дивлюся на ваше «сімейне щастя» й зовсім не хочу такого ж самого”. Один раз так відповіла — більше ніхто такого питання вже не ставить.

Але правда в тому, що в більшості з нас натовп родичів на великі свята бентежить. Розбираємося з Іриною Конченко, психологинею Центру Томалогії, чому саме це відбувається та що з цим робити. Адже знаходитися у стані постійного напруження неприємно і, врешті-решт, нащо нашій психіці такі навантаження в умовах і так суцільного стресу та тривожності.

Чому родичів турбує наше особисте життя

Нескінченні безтактні питання від родичів на кшталт: “Коли одружишся? Коли діти вже з’являться? А чому тільки одна дитина, вже б другу треба!?” у нас можуть викликати напруження в першу чергу. Адже в нашій культурі прийнято терпіти нетактовну цікавість, щоб не образити, пояснює психологиня. Ми повинні відзвітувати перед всіма — чому ще не одружені чи не народили дитину після року у шлюбі.

І другий момент — ми часто сприймаємо такі запитання буквально. А справжній підтекст подібних запитань — такий собі дивний прояв турботи про нас. Люди в нашій культурі в більшості випадків вірять, що одруження і діти — це єдиний спосіб реалізуватися і бути щасливими в цьому житті. І оскільки вони в це вірять, то такими запитаннями виявляють турботу, яка по суті тисне та досаджує тим, хто ще не виконав цей священний обов’язок.

“Треба розуміти: родичі роблять це несвідомо, механічно. Для них це нормально — прийти в гості і таким чином, як вони думають, потурбуватися про молодше покоління, роздаючи ці мудрі поради”, — пояснює Ірина Конченко.

Зрозуміло, що такі запитання бентежать у першу чергу тим, що це порушує особисті кордони з одного боку. Крім того, в нашій культурі прийнято: коли до нас приходять родичі, особливо старші, у нас повага трактується як те, що ми повинні відзвітуватися, виправдовуватися і взагалі відповідати на такі питання. Психологиня пояснює, що в результаті нас починає розривати на дві частини:

1. з одного боку, не хочеться грубою відповіддю спричиняти конфлікт;
2. з іншого — починаєш злитися і відчувати дискомфорт, адже особисті кордони порушили досить нахабно. А відповісти грубо тітоньці, щоб вона, а з нею і мама образилася, ми не можемо. 

Тож терпимо. І в результаті приємна подія перетворюється на неприємну.

“З іншого боку, скільки б книжок про психологію ми не прочитали, як би ми себе не пропрацювали, у нас можуть бути больові точки. Коли ми і самі відчуваємо, що нібито щось ще в цьому житті не доробили. Якщо не виконали всі соціальні програми, про які нам вкладалося в голову змалечку, і якщо нам це підсвідомо болить, то подібні запитання від родичів будуть зайвим нагадуванням про те, що і так болить. Тому сприйматимуться як додатковий стрес”, — пояснює Ірина.

Як реагувати на нетактовних родичів

Психологиня пропонує кілька способів, як знизити градус напруги під час святкових зустрічей з рідними та їхніми нетактовними питаннями.

Якщо ми під час таких ситуацій займемо позицію спостерігача, а не головного учасника, який має звітувати, чому ще не одружений, стає легше. Ми починаємо бачити, що як би ми не відповіли, це нічого не змінить. Можна віджартуватися, швидко перевести тему, можна прямо відповісти та поставити кордони. Але головна умова цього спостереження — ви повинні вийти з ролі доповідача, який звітує, чому в нього так склалося життя без дітей та дружини чи чоловіка.

Ірина Конченко попереджає, що з першого разу це зробити навряд чи вдасться — адже непросто спокійно спостерігати, поки на тебе сиплять запитання про особисте.

Але врешті-решт вийде. Головне — треба дозволити собі в таких ситуаціях з родичами бути різним: розізлитися, відповісти, можливо, десь трохи грубо, категорично, пожартувати, перевести розмову, взагалі не відповідати на питання, адже це нормальна реакція, коли порушують особисті кордони. Навіть у цьому випадку родичі примиряться. Добре ставитися, любити рідних і бути “хорошим хлопчиком чи дівчинкою”, тим паче весь час - це дві великих різниці. І взагалі, ми часто не дозволяємо собі бути собою, бо - образяться. Але ж це - родичі. Вони теж нас люблять. І врешті-решт змиряться з тим, що ми не завжди такі конформні, як їм було б зручно.  І коли ми не вимагаємо від себе бути завжди стриманими і взірково-чемними, а дозволяємо собі бути живою людиною, то саме це і допоможе знизити напругу, дозволить імпровізувати в таких ситуаціях. І коли ми менше боїмося відповідати прямо, не боїмося конфліктів, їх, навпаки, стає з часом менше. Отакий парадокс, запевняє психологиня.

“Нам по-справжньому потрібно всередині себе дозволити вести себе з родичами так, як нам комфортніше. Якщо хочу піти раніше зі святкування — я йду. Якщо хочу пропустити всі сімейні свята цього року — то роблю це. Не хочу щось обговорювати - не обговорюю. Тоді не буде цього відчуття примусовості в тому, щоб проводити час з родичами, якщо я цього не потребую. І хоча це насправді не легко зробити, але врешті-решт рідні зможуть пережити це і потроху звикнуть не проявляти турботу такими некоректними питаннями”, — радить Ірина Конченко.

Психологиня наголошує, що у 99% люди не хочуть насправді нас критикувати, досаджати чи робити нам неприємне. Вони щиро вірять, що таким чином турбуються.

А інколи рідні просто губляться і не знають, що спитати, про що поговорити, і перше, що приходить у голову, — ці шаблонні питання.

Є ще такий цікавий нюанс, зазначає Ірина: люди підсвідомо можуть хвилюватися, коли хтось у нашій родині відрізняється від інших. Тому що їм було б легше, щоб усі були однаковими, виконували однакові програми і все було як у всіх. В такому випадку достатньо дати собі зрозуміти — це не мої, а їхні проблеми.

Буває так, що хтось із родичів просто “зациклений” на темі шлюбу та дітей, що всі повинні відпрацювати таку саму програму, як у них. Знову ж, це їхні проблеми, можна дати їм можливість “виступити” на цю тему і швидко перевести розмову в іншу.

Тож, коли ми розуміємо всі підсвідомі мотиви поведінки рідних із їхніми некоректними запитаннями та вміємо в певному сенсі відсторонитися, сприймати ситуацію по-іншому, то і психологічного напруження просто не виникає. Ми перестаємо сприймати ситуацію і всі нетактовні питання буквально. Тоді стає набагато легше, і святкування в колі рідних приносить задоволення.

Читайте також Тривожність українців зменшилася, а відчуття щастя зросло – дослідження.