Почему забывать полезно для мозга и не является признаком болезни Альцгеймера

Забудькуватість зазвичай сприймають як тривожний дзвіночок. «Я знову загубив ключі», «Не пам’ятаю, що було на зборах»,  — і ось ми вже панічно гуглимо симптоми ранньої деменції. Проте новітні дослідження у сфері нейробіології доводять протилежне: вміння забувати є настільки ж важливим для нашого виживання та еволюції, як і вміння запам'ятовувати. Про це пише  доктор медицини Мічіко Кімура Бруно (Michiko Kimura Bruno, M.D.),  медичний директор Центру лікування хвороби Паркінсона та рухових розладів у The Queen’s Medical Center в Гонолулу, Гаваї на Psychology Today. 

Чому наука ігнорувала забудькуватість

Пам'ять — це не жорсткий диск, який має зберігати кожен мегабайт інформації. Це динамічний архіватор, і забування в ньому виконує роль головного редактора.

Наука нарешті усвідомила: щоб зрозуміти, як працює наш мозок, треба дослідити не лише те, як він накопичує спогади, а й те, як він їх позбувається. 

Уявіть, що було б, якби ми пам'ятали абсолютно все? Що ваш мозок фіксує кожну дрібницю: колір сорочки перехожого, якого ви бачили три роки тому, точну суму на чеку за каву чи смак сніданку минулого вівторка. Такий феноменальний стан став би не даром, а справжнім прокляттям. Мозок просто задихнувся б під лавиною інформаційного шуму. 

Як забудькуватість впливає на стани 

Функція забування допомагає нам стискати та фільтрувати дані: виділяти головну суть і відкидати другорядні деталі;

• зберігати гнучкість поведінки;
• адаптуватися до нових умов, не спираючись на застарілі шаблони.

Важливо розуміти, що такі стани, як посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), депресія чи тривожність, часто виникають саме через «поломку» механізму забування. Людина опиняється в пастці хворобливих спогадів, які мозок не зміг вчасно заархівувати або стерти.

Як мозок вирішує, що залишити

Наш мозок не реєструє події безсторонньо. Головним критерієм відбору є емоції. Нейробіологічний зв'язок тут дуже тісний: гіпокамп (центр пам'яті) розташований впритул до мигдалеподібного тіла (центру емоцій). Страх, радість, шок або розчарування працюють як яскравий маркер. Вони сигналізують: «Це важливо для виживання! Запиши це!». Саме тому ви чітко пам'ятаєте день свого весілля чи момент небезпеки, але поняття не маєте, що їли на обід місяць тому.

Цікаво, що емоції живуть довше за самі факти. Під час експерименту людям із хворобою Альцгеймера (які не здатні формувати нові спогади) показали два фільми: комедію та драму. Через деякий час пацієнти абсолютно забули сюжет стрічок. Проте ті, хто дивився драму, залишалися сумними, а глядачі комедії — піднесеними. Спогад зник, а емоційний слід залишився.

Раніше вважалося, що спогади просто стираються самі по собі з плином часу. Проте сучасна нейробіологія відкрила процес активного забування. Це генетично та молекулярно запрограмований механізм. Нейронні мережі, що зберігають спогади, постійно перебудовуються протягом життя. Цьому допомагають:

• якісний і глибокий сон;
• регулярні фізичні навантаження;
• поява нових нейронів (нейрогенез);
• новий життєвий досвід.

Як керувати пам’яттю 

Неможливо дати мозку пряму команду: «Забудь це негайно!». Це працює так само, як і спроба змусити себе заснути за наказом. Проте ми можемо опосередковано керувати цим процесом. Керуйте фокусом уваги. Пам'ять — це залишок того, на що ви звернули увагу. Перестаньте прокручувати в голові старі образи та невдачі. Думайте про те, що для вас справді важливо: 

• ваші цілі,
•  цінності,
•  плани.

Без належної уваги старі нейронні зв'язки почнуть слабшати. 

Практикуйте емоційне відпускання. Свідомо зменшуйте значущість дрібних конфліктів та побутових образ, щоб мозок не маркував їх як «пріоритетні для збереження».Створюйте простір для нового:

• спорт, 
• подорожі, 
• нові хобі. 

Це все завантажує мозок свіжими враженнями та автоматично прискорює витіснення старого інформаційного баласту.

Читайте також Чи справді рівень щастя впливає на памʼять? Вчені дають несподівану відповідь .