Как переживать утраты и вспоминать умерших на поминках, чтобы не навредить себе — объясняет психолог

Знайомий якось розповів історію, яка не забувається. Одного дня йому озвучили невтішний діагноз. Людина морально готувалася прощатися зі своїми рідними, але діагноз, на щастя, виявився помилковим. Та саме в той момент підготовки до прощання він зрозуміла: не хотів би, щоб рідні все життя сумували за ним. 

Такі слова я чула неодноразово. Більшість людей сказали б те саме. Але, коли ми самі втрачаємо рідну людину, все набагато складніше. Цей матеріал - не про те, чи сумувати за рідними нормально. 

Ця про те, що відбувається з людиною через роки після втрати.  І про те, чому ми по-різному згадуємо тих, хто пішов, через багато років. І по-різному відновлюємося після втрат.

Як трансформується смуток втрати

Звісно, майже всі ми горюємо за рідними зі смутком та сльозами. І це абсолютно нормальна реакція психіки. Адже ми втратили людину, яку любили, яка була важливою в нашому житті та житті інших. Коли любимо тих, хто уходить, то разом із відчуттям великої втрати можемо переживати ще й відчуття несправедливості. Особливо гостро це відчувається, якщо людина віддавала себе всю іншим, коли пішла з життя рано, або коли не встигла пожити для себе. Тоді біль рідних ще більший. 

Втрата - це величезне переживання. Тому певний час після цього, для когось це рік, для когось два чи навіть більше, ми не можемо згадувати без сліз і смутку наших близьких людей.

Але з часом цей смуток усе більше і більше стає світлим сумом. Коли нам щемко, та при цьому й дуже тепло, приємно згадувати цю людину. Тоді ми починаємо згадувати багато цінних моментів, проведених поруч із тими, хто пішов з життя:

• їхні мудрі слова;
• радісні моменти разом;
• та навіть їхні помилки, на яких ми чомусь навчилися.

Багато людей кажуть: “Переживання втрати трансформувало, змінило мене”. Хтось додає, що в нього відбулася переоцінка цінностей. Ми навіть можемо відчувати, що переймаємо частинки життєвого досвіду цієї людини. Щось всередині нас синтезується, у нас з'являється відчуття вдячності. Причому неважливо, які саме були з цією людиною особисті стосунки. У нас усе одно може з'явитися відчуття вдячності, що людина своєю присутністю щось важливе показала нам. Ми поступово відновлюємося, переналаштовуємося на інший етап життя. І сум стає світлим. 

Чому іноді кажуть, що смуток може стати небезпечним

Буває таке, що цей сум роками не проходить. Людині весь час тільки погано. І тут уже є проблема. Деякі люди можуть багато років залишатися в одному і тому самому стані. Чому?

В більшості випадків це вже не горювання і не біль втрати. Це щось додаткове. Наприклад, людина відчуває себе самотньою, і від цього їй погано. Коли людина не змогла прийняти життя без того, хто пішов, або відчуває, що втратила опору, і відчуває, що вона ніби відірвана від життя. Трапляється й таке, що людина закріпилася в думці, що тепер вона не впорається з життям. Чи перебуває в постійній апатії, не відчуває інтересу ні до чого. Це не сум у чистому вигляді! І в такому разі їй варто звернутися за допомогою.

Якось мені розповідала одна людина, що пережила 3 великі втрати. І багато років після цих втрат жила абсолютно сама. У неї не з'явилося близьких друзів, і вона часто відчувала себе самотньою. Але поступово прийшло прийняття нового життя без людей, що пішли з життя. Коли вона відгорювала ці втрати, то помітила, що поступово почала відновлюватись, почала радіти дуже простим речам.

Одного дня вона переїхала в нову оселю, яка була розташована поблизу школи. Більшість сусідів скаржилися, що від школярів постійний галас.

“А я з подивом помічала, що радію від цього гомону. Ці діти для мене були проявом життя в чистому вигляді, яке мене торкалося і наповнювало. Хоча це були не мої діти, не друзі, нікого з них я не знала особисто. Але вони мене наповнювали”, — говорила людина, що пережила великі втрати.

І це яскравий приклад, як людина почала наповнюватися самим життям. Але це непростий шлях. Спочатку нам доводиться пережити велику порцію душевного болю і по-справжньому відгорювати втрати.

Шкідливих емоцій та переживань немає. Смуток та горювання за померлими — це теж потрібне переживання.

Головне в переживаннях — вміти бути з ними. Як це не дивно. Наприклад, коли переживаємо самотність чи невпевненість, то часто параллельно ще й робимо висновки: я недостойний, не такий, як треба, тощо. У переживанні суму люди можуть іноді почути в собі таку думку: “я завжди буду один” чи “я більше не зустріну такого кохання в житті”. І помітити в собі такі думки, не починати сліпо вірити їм - це дуже важливий момент. Адже якщо переживання — це те, що рекомендуємо приймати і допускати, то думки та висновки з цього переживання -  хоч і помічаємо, і допускаємо, але не треба їх сприймати як реальний факт! 

Це виключно думки, які в даний момент горювання згенерувала психіка. Вони можуть відображати реальність життя, а можуть і не відображати. З таким підходом людині під силу будь-яке переживання.  

Як згадувати тих, кого вже немає в житті

Поминальні дні я би рекомендувала провести без жорстких очікувань і вимог від себе. Не треба вимагати від себе якихось “правильних” дій і “правильних” емоцій, бо так прийнято в цей день робити.

Не треба сварити себе за відсутність сил, радості, або навпаки - за відсутність суму. У кожну секунду життя ми нові та не можемо вписуватися в жодні правила та норми. Те, що для одного норма, для іншого — не норма.

Рекомендую сприймати будь-які відчуття, що прийдуть на Радоницю, як виключно свої суб'єктивні переживання в даний момент.

Цікавитися своїм станом: що я відчуваю зараз, а що через 5 хвилин, а що — через годину. І тоді я відчую, що саме я хотів/хотіла б зробити в цей момент. Адже шкоду ми можемо нанести не власними переживаннями, а тим, що ми щось повинні робити за якимись правилами в цей день.

Допускаючи всі наші переживання та сум за тими, кого вже немає поряд, дуже важливо пам'ятати, що наші рідні були б раді знати: ми не тільки сумуємо за ними, а й продовжуємо радіти життю. І тоді навіть великі втрати стануть новою сходинкою для натхнення та нових етапів життя.

Читайте також Ви постійно прокручуєте минуле? Ось чому це відбувається.