Коли лінь набуває патологічної форми та має негативні наслідки – нове дослідження причин прокрастинації

Нове дослідження показує: у частини людей прокрастинація, тобто постійне відкладання справ може бути пов’язано не з відсутністю самодисциплини, а мати біологічне підґрунтя. Йдеться не про звичайну лінь, а про патологічну форму, яка призводить до негативних наслідків у навчанні, роботі та особистому житті.

Науковці з’ясували, що схильність до такої форми прокрастинації майже наполовину визначається спадковістю. Тобто, майже 50% — вплив генів.

Що показало дослідження

Дослідження, опубліковане в журналі Molecular Psychiatry, показало: рівень успадкування патологічної прокрастинації становить приблизно 47%..

Для порівняння, подібний рівень спадковості мають багато фізіологічних характеристик — наприклад, особливості обміну речовин чи ризик розвитку деяких неінфекційних захворювань.

Це означає, що прокрастинацію не можна пояснювати лише «слабкою силою волі» або поганою самоорганізацією. У частини людей вона може бути пов’язана з особливостями роботи мозку.

Як проводили дослідження

У дослідженні взяла участь 71 пара близнюків. Половина з них були однояйцевими (з майже ідентичним геномом), інші — двояйцевими (які мають близько 50% спільного генетичного матеріалу).

У підлітковому віці учасники проходили магнітно-резонансну томографію мозку. Через вісім років, коли їм було в середньому близько 20 років, вони заповнили опитувальники щодо рівня прокрастинації.

Порівняння результатів між однояйцевими та двояйцевими близнюками дозволило дослідникам визначити, яку частку впливу має саме генетика.

Особливу увагу науковці звернули на прилегле ядро — структуру, що входить до лімбічної системи мозку. Вона відіграє важливу роль в емоційній регуляції та роботі системи винагород.

Було встановлено:

1. відхилення у розмірі або площі поверхні прилеглого ядра в підлітковому віці пов’язані з вищим ризиком патологічної прокрастинації в дорослому житті;
2. гени, що впливають на будову цієї ділянки мозку, частково збігаються з генами, пов’язаними з прокрастинацією;
3. ці зміни зачіпають дофамінову та серотонінову системи — саме вони відповідають за мотивацію, імпульсивність і відчуття винагороди.

Інакше кажучи, у людей із патологічною прокрастинацією мозок може менш чутливо реагувати на «нагороду» від виконаного завдання. Через це складніше відчути задоволення від завершеної справи — і легше відкласти її знову.

Коли прокрастинація стає патологічною

Звичайне відкладання справ знайоме багатьом. Але патологічна прокрастинація відрізняється тим, що:

• вона систематична;
• людина усвідомлює негативні наслідки, але не може змінити поведінку;
• страждають навчання, кар’єра, стосунки;
• з’являється відчуття провини й безпорадності.

Дослідники також звернули увагу на інші поведінкові прояви, зокрема надмірний і неконтрольований перегляд серіалів. Виявилося, що самотні люди частіше демонструють таку модель поведінки.

Американський психолог Тімоті Пайчил, один із провідних дослідників прокрастинації, пояснює це ще й з психологічної точки зору:

«Прокрастинація — це не проблема управління часом, це проблема управління емоціями. Ми відкладаємо справи не тому, що не знаємо, що робити, а тому, що хочемо уникнути неприємних почуттів, пов’язаних із завданням».

За його словами, люди часто уникають тривоги, сумнівів або страху невдачі, обираючи миттєве полегшення — наприклад, перегляд серіалів чи соціальних мереж. Але таке «короткострокове заспокоєння» лише посилює проблему в довгостроковій перспективі.

Читайте також - вчені виявили, що штучний інтелект посилює звичку людини все ускладнювати