Що війна зробила з нами: колонка експертки з людського капіталу

Як змінилися люди за 4 роки війни? На перший погляд, питання звучить досить глобально і дещо філософське. Але якщо підійти до людського капіталу України детальніше, то стане зрозуміло — зміни очевидні, ба навіть незворотні.

Де ми зараз

Перший місяць повномасштабної війни всі відчули єднання, бажання допомагати, донатити, робити надзусилля. 44 мільйони людей мали 44 мільйони сценаріїв, але одне бажання і одну мрію — перемогу.

За 4 роки ми пройшли стадії шоку, злості, часом ейфорії, депресії і часткової нормалізації. У нас зараз нові норми, ми швидко подорослішали, навчилися бути самоопорними і починаємо переходити в нову стадію.

Сьогодні я б назвала стан людей в Україні початком посттравматичного росту. І ось чому:

1. Контакт з реальністю. Ми розуміємо, що повернутися в довоєнний стан неможливо, і ніколи не буде так, як колись. Ми перестаємо боротися з реальністю і зберігаємо сили, бачимо нові можливості та альтернативи. У цьому усвідомленні відбувається ріст.
2. Контроль. У нас зникає ілюзія контролю. Ми розуміємо, що життя непередбачуване і крихке. Це лякає, але дає неймовірну свободу і швидкість рішень.
3. Стосунки з іншими. Ми відчуваємо цінність людських відносин. Ми часто буваємо в ізоляції від близьких (вимушена еміграція) або спілкуємося не там і не з тими (укриття, місця скупчення людей). І вчимося не боятися “не таких” людей, а цікавитися ними. Такі взаємодії нас розвивають.
4. Очікування до себе. Ми перебуваємо в неймовірній ситуації, тотальному “гештальтному” полі. Зараз ідеальна можливість перестати будувати очікування до себе та до інших. Ти — це ти, я — це я. І ти живеш не для того, щоб виправдовувати мої очікування, а я живу не для того, щоб виправдовувати твої. Живемо тут і зараз.
5. Життя в обмеженнях. Ми живемо в обмежених варіантах вибору (свобода пересування, фінансові можливості, вибір роботи). І ми вміємо радіти тому, що раніше було фоновим (бути з рідними, виспатися вночі, просто мати тепло в оселі). Це нагода переглянути, що реально нам потрібно в житті, а що є другорядним.
6. Хронічна втома. Ми навчилися відкидати непотрібне, економити особисту енергію. Ми знаємо, як жити у фізичній втомі, коли після важкої ночі потрібно не лише функціонувати, а й працювати. Якщо ж втома моральна, існує єдина причина для цього: ми боремося з собою. Придивіться, як ви це робите і чому так знищуєте себе.
7. Ставлення до труднощів. Ми навчилися перетворювати труднощі на квест і ставимося до них як до тимчасових випробувань. Можна жити без електрики — це не назавжди.

Саме ці спостереження приводять до думки, що ми входимо в період посттравматичного росту.

Змучені герої

Роки війни показали, що є природжені воїни і є професійні військові. А є ті, хто набагато ефективніший у допоміжних професіях. Сподіваюся, з часом ми навчимося проводити рекрутинг відповідно до цивільних професій та психотипу людей. Колись це відбудеться. Бо людський капітал потребує правильного ставлення, особливо коли він у дефіциті з урахуванням тих, хто виїхав, та загиблих під час війни.

Війна як каталізатор поведінки людей

Якби я була буддисткою, то подумала б, що в Україні зараз живуть тільки люди, у яких досвідчені душі, що перевтілювалися багато разів, бачили все і готові до надзвичайних випробувань. Але я християнка і розумію, що кожен проходить свій шлях і робить найкраще з того, що можна зробити. Тому не засуджуємо, але, за можливості, підтримуємо.

Ми всі різні і поводимося по-різному. В екстремальних умовах ми змінюємося, але не назавжди. Згодом повертаємося до своєї норми. Поділюся спостереженнями. Люди, схильні до позитивного мислення, попри всі негаразди стають ще більшими життєлюбами, цінують те, що мають. Допомагають тим, кому можуть і хочуть, і обирають принцип — живи сьогодні.

Ті, хто любить критикувати і жалітися, зараз мають право на загострене почуття несправедливості всього, що відбувається. До цього додається жалість до себе — і отримуємо страждання.

Ми витрачаємо однакову кількість енергії, щоб бути позитивними або негативними. Вибір за вами.

Ринок праці

Цікаві цифри — є близько 430 тис. вакансій у компаніях по всій Україні та близько 340 тис. безробітних. При цьому знайти працівників — непросте завдання. Основний виклик — неспівпадіння за навичками і/або регіоном. Комусь не вистачає знань, освіти для запропонованих вакансій, а навчання чи перенавчання вимагає зусиль та часу. Досить поширена причина — людина живе в одному місті, а робота є в іншому. До переїзду готові не всі — максимум 30%.

Ми стоїмо на порозі великої зміни — люди будуть вимушені швидко перенавчатися і переїжджати в міста, де є можливості працювати за фахом. Робочі масові професії наразі виглядають найбільш затребуваними, але бізнеси активно дивляться в сторону роботизації та штучного інтелекту.

З приємного: український бізнес стає більш соціально відповідальним. Впроваджуються програми страхування здоров’я та життя, лінії психологічної допомоги, турбота про членів сімей, підтримка мобілізованих працівників, пункти незламності на підприємствах та в офісах.

Місце роботи в житті людей

Люди цінують роботу не лише як джерело доходу чи професійної реалізації, а як соціальну опору. Для багатьох робота стала другим домом, спостерігаємо, що в скрутні періоди навіть люди, які працюють віддалено, частіше бувають в офісах, де гарантовано є світло, опалення, вода.

Важливий фактор стабільності в нашому буремному світі: робота — місце, де зустрічаєш однодумців, колег, можеш бути в безпечному середовищі, де тебе підтримують і зрозуміють.

Короткі висновки. Ми швидко подорослішали, навчилися нести відповідальність за себе і за близьких людей. Наше життя не лише втомлює, але й готує нас до чогось дуже важливого попереду. Те, що виглядає як випробування сьогодні, стане нам опорою завтра.

Люди, які залучені в життя спільноти, бачать сенс свого життя, менше вигорають, легше відновлюються. Бо якщо ти знаєш, для чого — ти знайдеш, як (В. Франкл).

Всім здоров’я, любові та будьмо живі в усіх сенсах цього слова.

Читайте також Ми втомилися і це нормально: про стійкість під час війни