Від пацієнтки психіатричної лікарні до жінки, яка змінила психотерапію: історія Марші Лінехан
10 листопада 2026 року, за повідомленнями, у віці 83 років пішла з життя Марша Лінехан - американська психологиня, науковиця та засновниця діалектичної поведінкової терапії (ДПТ). Її робота змінила підхід до допомоги людям із суїцидальною…
10 листопада 2026 року, за повідомленнями, у віці 83 років пішла з життя Марша Лінехан - американська психологиня, науковиця та засновниця діалектичної поведінкової терапії (ДПТ). Її робота змінила підхід до допомоги людям із суїцидальною поведінкою, самоушкодженнями та тяжкими порушеннями емоційної регуляції. Але за цими науковими досягненнями стоїть особиста історія жінки, яка сама пережила роки психологічного страждання, а згодом присвятила життя тому, щоб допомагати іншим.
Вона присвятила життя людям, яким було настільки боляче, що вони не знали, як жити далі. А почалося все з того, що колись вона сама була однією з них.
СТАН У TELEGRAM Що відбувається з вами всерединіАмериканська психологиня Марша Лінехан увійшла в історію як засновниця діалектичної поведінкової терапії (ДПТ, англ. DBT). Її підхід змінив лікування людей із хронічною суїцидальною поведінкою, самоушкодженнями та межовим розладом особистості. Але значення її роботи виявилося значно ширшим за один діагноз чи психотерапевтичний метод.
Лінехан допомогла утвердити в психотерапії думку, яка сьогодні здається очевидною: людині не обов'язково спочатку стати іншою, щоб заслуговувати на розуміння та прийняття. Її професійна історія стала однією з найпереконливіших ілюстрацій цієї ідеї.
Дівчина, яка пообіцяла повернутися по інших
Марша Лінехан народилася 5 травня 1943 року в американському місті Талса, штат Оклахома. У підлітковому віці вона пережила тяжку психологічну кризу. У 17 років опинилася в психіатричній лікарні, де провела тривалий час.
У неї були суїцидальні думки, епізоди самоушкодження та сильне відчуття внутрішньої порожнечі. Тодішні методи лікування не приносили очікуваного полегшення.
Згодом Лінехан розповіла про цей період публічно. Вона припускала, що за сучасними діагностичними критеріями їй могли б встановити межовий розлад особистості.
Це зізнання було особливо важливим, адже пролунало від науковиці, яка вже здобула світове визнання завдяки розробленому нею методу лікування цього розладу.
У своїх мемуарах Building a Life Worth Living («Побудувати життя, яке варто прожити») Лінехан пригадувала обіцянку, яку дала собі в лікарні: вибратися з власного пекла, а потім повернутися, щоб допомогти вибратися іншим.
Вона дотрималася цієї обіцянки.
Після одужання Лінехан здобула освіту психологині, захистила докторську дисертацію та присвятила наукову кар'єру дослідженню суїцидальної поведінки й допомозі людям із тяжкими емоційними порушеннями.
Її особистий досвід не замінив наукових досліджень. Але, ймовірно, допоміг поставити питання, яке надалі визначило її роботу: що робити, коли людина справді хоче змінитися, але звичайні психотерапевтичні підходи їй не допомагають?
MIND by СТАН Мозок, свідомість і майбутнє mental healthКоли прагнення змінити людину лише посилює її біль
У 1980-х роках Лінехан працювала з людьми, які регулярно переживали суїцидальні кризи. Вона використовувала методи поведінкової терапії, з яких розвивалася сучасна когнітивно-поведінкова терапія (КПТ).
КПТ допомагає людині помічати зв'язки між думками, емоціями та поведінкою, перевіряти власні переконання і поступово змінювати неефективні способи реагування. Проте Лінехан зіткнулася з проблемою. Деякі її пацієнти сприймали постійний акцент на змінах як підтвердження того, що з ними щось не так. Заклики мислити інакше або змінювати поведінку могли викликати ще більше сорому, відчаю та відчуття нерозуміння.
Водночас самого співчуття й прийняття було недостатньо, щоб допомогти людині припинити небезпечну поведінку. Психотерапія ніби опинялася між двома потребами: прийняти людину такою, якою вона є, і допомогти їй змінити те, що руйнує її життя. Лінехан запропонувала не обирати між ними. Саме так сформувалася центральна ідея діалектичної поведінкової терапії: прийняття та зміни можуть і повинні існувати одночасно.
Що нового ДПТ принесла в психотерапію
Діалектична поведінкова терапія виникла на основі поведінкових і когнітивно-поведінкових підходів, але доповнила їх системною роботою з прийняттям, усвідомленістю та регуляцією емоцій.
Сьогодні ДПТ зазвичай відносять до третьої хвилі когнітивно-поведінкової терапії. Водночас історично вона формувалася ще до того, як поняття третьої хвилі стало загальновживаним.
Її новаторство полягало не в тому, що Лінехан першою заговорила про емоції, співчуття чи прийняття. Ці ідеї існували в психотерапії й раніше. Вона змогла поєднати їх із поведінковими методами в структуровану, досліджену систему допомоги людям із високим ризиком суїциду. Особливе місце в цій системі посіли чотири групи навичок.
Усвідомленість. Навчитися помічати власні думки, емоції та відчуття, не засуджуючи себе за їхню появу.
Стійкість до дистресу. Переживати гострий психологічний біль, не вдаючись до дій, які можуть завдати шкоди.
Емоційна регуляція. Розуміти свої емоції, зменшувати вразливість до емоційних криз і поступово змінювати способи реагування.
Міжособистісна ефективність. Просити про допомогу, встановлювати межі, відстоювати власні потреби та підтримувати стосунки.
WELL by СТАН Wellness без міфів: від сну до медичного канабісуЛінехан також запропонувала комплексну організацію лікування: індивідуальну психотерапію, групове навчання навичок, підтримку між сесіями та консультаційні команди для самих терапевтів. Це було принципово важливо. Відтепер робота з людьми, які переживають тяжкі емоційні кризи, не обмежувалася однією розмовою на тиждень. ДПТ дала їм конкретні інструменти, якими можна користуватися в повсякденному житті.
Як її робота змінила ставлення до людей із тяжкими психічними розладами
Одним із найважливіших внесків Лінехан стала зміна самого погляду на поведінку пацієнтів. Людей із межовим розладом особистості тривалий час нерідко вважали надзвичайно складними для лікування. Їхні емоційні реакції могли сприймати як надмірні, а повторювані кризи та самоушкодження - як небажання співпрацювати з терапевтом.
Лінехан запропонувала іншу перспективу. Вона розглядала багато проблемних поведінкових реакцій як спроби впоратися з емоціями, для яких людина ще не має достатньо ефективних навичок регуляції. Це не означало виправдання небезпечної поведінки. Навпаки, такий погляд допомагав зрозуміти її функцію та знайти способи змінити її.
У своїй біосоціальній теорії Лінехан описала, як біологічна емоційна вразливість може взаємодіяти із середовищем, у якому переживання людини систематично знецінюють або не визнають. Так сформувався підхід, у якому важливим завданням терапевта стало не лише навчити пацієнта нової поведінки, а й допомогти йому відчути, що його переживання мають причини й заслуговують на розуміння.
Дослідження підтвердили ефективність ДПТ у зменшенні суїцидальної та самоушкоджувальної поведінки в певних групах пацієнтів. Згодом принципи методу почали адаптувати для роботи з іншими станами, що супроводжуються труднощами емоційної регуляції.
Життя, яке варто прожити
У центрі роботи Марші Лінехан була мета, яка виходила далеко за межі зменшення симптомів. Вона прагнула допомогти людям побудувати життя, яке вони самі вважатимуть вартим того, щоб жити. Ця ідея стала основою ДПТ і назвою її мемуарів. Лінехан не обіцяла життя без болю, втрат чи складних емоцій. Її підхід виходив із того, що страждання є частиною людського досвіду, але людина може навчитися переживати його, не руйнуючи себе.
Вона також залишила важливий приклад для самої професійної спільноти. Психотерапевт не мусить бути людиною, яка ніколи не переживала психологічних труднощів. Особистий досвід страждання не позбавляє фахівця здатності допомагати іншим, якщо його робота спирається на професійну підготовку, етику та наукові знання.
Історія Лінехан не була простою розповіддю про перемогу над хворобою. Це була історія багаторічної праці, наукових пошуків, помилок і поступового створення підходу, який дав нові можливості людям, для яких раніше ефективної допомоги бракувало.
Її спадщина живе в дослідженнях, навчальних програмах, роботі психотерапевтів і досвіді пацієнтів, які навчилися справлятися з емоціями та кризами.
Можливо, найважливіше, що Марша Лінехан залишила психотерапії, можна сформулювати просто: людину можна приймати такою, якою вона є, і водночас допомагати їй змінювати своє життя. Іноді саме з цього починається можливість жити далі.
