Тривога і тахікардія під час обстрілів: чому це нормально і як допомогти собі

Під час обстрілів багато людей стикаються з різким прискоренням серцебиття, внутрішнім тремтінням, відчуттям паніки або сильного страху. Часто це лякає саме по собі й викликає думки, що з психікою або серцем щось не так.

Лікар-психіатр Євген Скрипник наголошує: такі реакції є нормальними у ненормальних умовах. Коли поруч вибухи й існує реальна загроза життю, організм не може залишатися спокійним — він переходить у режим виживання.

Чому тіло реагує тахікардією і тривогою

У момент небезпеки автоматично запускається механізм «бий або біжи» — базова еволюційна реакція, яка не контролюється свідомо.

Що саме відбувається:

Організм різко підвищує рівень адреналіну та інших гормонів стресу, мобілізуючи ресурси для виживання. Серце починає битися швидше, щоб ефективніше постачати кров до м’язів і мозку. Паралельно виникає тривога — стан підвищеної пильності, який допомагає швидко реагувати на загрозу.

За словами психіатра, це не збій і не симптом хвороби, а фізіологічна реакція здорової нервової системи на небезпеку.

Чи можна звикнути до вибухів

Євген Скрипник ділиться власним досвідом перебування в Глухові, де він став свідком прильоту двох дронів-камікадзе. Попри професійну підготовку, він також відчув різке прискорення серцебиття.

Його висновок однозначний: до вибухів, які відбуваються поруч, неможливо повністю звикнути. Якщо загроза реальна, тіло щоразу реагуватиме. Це не ознака слабкості, а доказ того, що інстинкт самозбереження працює.

Як допомогти собі під час сильної тривоги

Коли тривога стає надмірною, психіатр радить прості техніки, які допомагають нервовій системі заспокоїтися.

Рівномірне дихання «по квадрату» — вдих, затримка, видих і знову затримка по 4 рахунки — знижує інтенсивність фізичної реакції. Техніка 5–4–3–2–1 допомагає повернути увагу в теперішній момент через органи чуття. Фізичний контакт із власним тілом — обійми, напруження й розслаблення м’язів — зменшує відчуття втрати контролю.

Страх — це не слабкість

Ключова думка, яку підкреслює Євген Скрипник: страх під час обстрілів — це не проблема характеру і не «погана психіка». Це робота інстинкту самозбереження.

Тривога і тахікардія в небезпечних умовах не потребують сорому. Вони потребують розуміння і підтримки. Якщо ж ці симптоми зберігаються навіть у відносно безпечних умовах або суттєво заважають жити, звернення по професійну допомогу — це логічний і відповідальний крок, а не ознака слабкості.