Холістична психологія набирає популярності: що це таке і чи варто їй довіряти

Психотерапія, сон, харчування, робота з тілом, звичками, стресом і навіть духовними практиками — усе це пропонують розглядати як частини однієї системи. Саме на цьому побудована холістична психологія — підхід, про який дедалі частіше говорять у соцмережах, книжках із саморозвитку та wellness-середовищі.

Однією з людей, які зробили поняття holistic psychology відомим широкій аудиторії, стала американська клінічна психологиня Ніколь Ле Пера, авторка проєкту The Holistic Psychologist.

Її книги читають мільйони людей, а українською вже вийшла книга «Сяйво свідомого “Я”. Як зцілити душу, тіло та розум ізсередини», на обкладинці якої прямо зазначено: «Холістична психологія vs травматичне минуле».

Але що насправді стоїть за цим поняттям? Чи є холістична психологія окремим напрямом психотерапії — і наскільки науковими є її методи?

Що таке холістична психологія

Слово holistic походить від грецького holos — «цілий». В основі підходу лежить ідея, що психологічне самопочуття людини не варто розглядати окремо від фізичного стану, способу життя, соціального середовища та попереднього досвіду.

Тобто замість того, щоб зосередитися лише на окремому симптомі — наприклад, тривозі, безсонні чи пригніченому настрої, — пропонується подивитися на життя людини ширше.

Як вона спить? Як харчується? Чи рухається? Який рівень стресу має щодня? Які в неї стосунки? Як вона реагує на власні емоції та тілесні відчуття? Які моделі поведінки повторює роками?

Сама по собі думка про взаємозв'язок цих факторів не є революційною. Сучасна медицина давно використовує біопсихосоціальний погляд на здоров'я, а психотерапія враховує не лише симптоми, а й середовище, поведінку та життєвий контекст людини.

Особливість холістичної психології радше в тому, як усі ці ідеї об'єднали під однією зрозумілою для широкої аудиторії назвою.

До чого тут Ніколь Ле Пера

Саме з Ніколь Ле Перою значною мірою пов'язана сучасна популярність терміна.

Ле Пера здобула освіту клінічної психологині, однак згодом почала критикувати традиційну модель роботи, у якій, на її думку, недостатньо уваги приділялося взаємозв'язку психіки й тіла, щоденним звичкам та способу життя.

У соцмережах вона стала відома як The Holistic Psychologist.

Ле Пера говорить про повторювані поведінкові патерни, дитячий досвід, емоційну регуляцію, стосунки, сон, харчування, фізичне самопочуття та здатність помічати автоматичні реакції.

Власний підхід вона описує як поєднання холістичної психології, нейронауки та практичних інструментів, які людина може використовувати у повсякденному житті.

Саме доступна мова та ідея, що «робота над собою» відбувається не тільки в кабінеті психолога, допомогли цьому підходу вийти далеко за межі професійної психологічної спільноти.

Книга, через яку про холістичну психологію дізналися й українські читачі

Українською мовою у видавництві Vivat вийшла книга Ніколь Ле Пери «Сяйво свідомого “Я”. Як зцілити душу, тіло та розум ізсередини».

В оригіналі вона називається How to Meet Your Self.

Книга побудована навколо ідеї, що багато людей живуть своє життя своєрідно «на автопілоті»: повторюють засвоєні раніше моделі поведінки, автоматично реагують на певні ситуації та не завжди розуміють, звідки беруться їхні реакції.

Ле Пера пропонує спостерігати за своїми звичками, переконаннями, емоціями та тілесними реакціями, визначати власні цінності й поступово змінювати усталені патерни.

Українське видавництво описує книгу як створену на засадах «психології цілісності фізичного, емоційного та духовного» та зазначає, що авторка поєднує психологію, нейробіологію і духовні практики.

І саме останній пункт важливо не пропустити.

Холістична психологія — це доказова психотерапія?

Тут потрібне важливе уточнення: холістична психологія не є окремим стандартизованим методом психотерапії на кшталт когнітивно-поведінкової терапії.

Не існує єдиного протоколу «холістичної психотерапії», за яким працювали б усі фахівці, що використовують цю назву.

Під нею можуть об'єднувати дуже різні практики.

Частина з них має цілком раціональне підґрунтя: увага до сну, фізичної активності, соціальних зв'язків, управління стресом, поведінкових звичок чи емоційної регуляції справді може бути важливою для психічного здоров'я.

Але поруч із ними під словом «холістичний» можуть пропонувати духовні, альтернативні або інші практики, доказовість яких суттєво відрізняється.

Тому сам ярлик «холістичний» нічого не говорить про ефективність конкретного методу.

А як щодо «нейронауки»?

Це ще одна причина читати популярні книги з психології уважно.

Слова «мозок», «нервова система», «нейронні зв'язки» чи «нейронаука» можуть створювати враження, що все описане після них автоматично підтверджене дослідженнями.

Але це не так.

Окремі компоненти підходу можуть мати хорошу доказову базу, інші — лише попередні дослідження, а деякі твердження можуть бути авторською інтерпретацією складних психологічних і нейробіологічних процесів.

Тому правильніше оцінювати не весь підхід одним словом, а кожне конкретне твердження чи практику окремо.

Чому холістичний підхід так приваблює людей

У ньому є дуже зрозуміла ідея: людина — це більше, ніж її діагноз.

Коли людина приходить із тривогою, за нею можуть стояти не тільки певні думки. Вона може місяцями погано спати, жити у постійному стресі, мало рухатися, перебувати у складних стосунках або не мати достатньої соціальної підтримки.

І якщо працювати лише з одним фрагментом цієї системи, частина проблем справді може залишитися поза увагою.

Саме тому ідея цілісного погляду так легко знаходить відгук.

Крім того, вона повертає людині відчуття участі у власному житті: сон, режим дня, рух, стосунки та щоденні звички — це речі, на які часто можна хоча б частково впливати.

Де проходить межа

Проблема починається не там, де психолог пропонує звернути увагу на сон або тілесні реакції.

Насторожитися варто, коли холістичний підхід:

• обіцяє вилікувати психічні розлади лише зміною способу життя;
• пропонує відмовитися від призначеного лікування;
• пояснює складні захворювання виключно «непропрацьованими травмами»;
• використовує поняття з нейронауки як доказ без посилання на реальні дослідження;
• обіцяє універсальне «зцілення» одним набором практик для всіх;
• подає духовні або альтернативні практики як доведений медичний метод.

Це особливо важливо, коли йдеться не просто про саморозвиток, а про депресію, тривожні розлади, посттравматичний стресовий розлад та інші стани, які можуть потребувати професійної допомоги.

То чи варто довіряти холістичній психології?

Мабуть, корисніше поставити питання інакше: які саме методи пропонує конкретний спеціаліст і що ми знаємо про їхню ефективність?

Ідея дивитися на людину цілісно цілком узгоджується із сучасним розумінням здоров'я. Сон, фізична активність, соціальні зв'язки, стрес, психологічний стан і фізичне здоров'я справді не існують незалежно одне від одного.

Але слово «холістичний» саме по собі не робить практику ані науковою, ані ненауковою.

Тому книгу Ніколь Ле Пери можна читати як популярну психологічну літературу, використовувати окремі питання чи вправи для саморефлексії — і водночас не сприймати її як універсальний посібник із лікування психологічних розладів.

Можливо, саме в цьому і є найкорисніша частина популярності холістичної психології: вона нагадує про досить просту річ — психічне здоров'я є частиною життя людини, а не окремою системою, яка існує сама по собі.