Как украинская писательница издает книги в Ирландии, пишет сказки, песни, комиксы и держится, пока муж служит

“Пам'ятаю, що через місяць після повномасштабного вторгнення моя подруга ще зі студентських часів запропонувала нам приїхати ненадовго до Ірландії, виспатись і трохи відволікти дітей, тож ми і поїхали”, — згадує весну 2022 року дитяча письменниця та видавець Галина Буділова.

Чому мої іграшки плачуть під ліжком

Зізнається, що спочатку далеко від дому було емоційно дуже важко, незважаючи на фізичну безпеку. Якось Галина дивилася на свого старшого сина, якому тоді було 5 років, і намагалася відчути його думки та почуття — як йому в чужій країні. І в цей момент вона почала писати вірш “Мої іграшки плачуть під ліжком”. Це був вірш-роздум від українських дітей, які через війну змушені були покинути свій дім.

А коли закінчила вірш, написала після довгого мовчання пост у соціальних мережах, що нарешті змогла знайти слова до своїх почуттів. Виклала цей вірш і закликала творчу спільноту долучитися й ділитися своїми думками та переживаннями. Так почали збиратися вірші від письменниць не лише з України, а і Бельгії, Польщі, Ірландії, у яких йшлося про їхні болі і втрати. Одна з них написала вірш про сонях, який вистояв, незважаючи на шторм — це було символічно.

Поступово зібралися вірші на цілу збірку. До неї також долучилися відомі поети Павло Вишебаба зі своїм віршем «Тільки не пиши мені про війну», у якому він звертається до своєї доньки, а також Данило Галико з його терапевтичними віршами.

Так улюблена робота спрацювала для української письменниці  як своєрідна терапія — вона знову почала писати.

“Тоді мені дуже хотілося розказати іноземцям більше про українців, яких вони бачили часто сумними та закритими. Важливо було донести, що відбувається всередині у людей, які були змушені покинути все через війну”, — пояснює Галина Буділова.

Письменниця стає видавцем

Спочатку Галина планувала створити лише digital версію цієї книги. Але на щастя, двомовну збірку поезії “Соняховий Лев” підтримала місцева влада Ірландії.

При кожній мерії міста в Ірландії є офіс підтримки підприємців. За словами Галини, влада дуже сприяє розвитку креативних індустрій. Коли письменниця пішла на організований захід від мерії про професії, розповіла, що в неї є такий поетичний проєкт. Співробітники порадили подаватися на грант.

Так, на отриманий грант (1000 євро) вдалося видати невелику кількість фізичних примірників цієї збірки. Більшість просто роздавали та передавали до бібліотек. Деякі вдалося продати за донейти та підтримати нашу армію. Книжка також розповсюджувалась безкоштовно шрифтом Брайля.

Для Галини метою не був заробіток від цього проєкту. Завдяки йому вона збагнула, що через війну не втратила себе і готова повернутися до своєї улюбленої справи, якою завжди займалася в Україні — писати та видавати книжки.

Паралельно українка зареєструвалася у спільноті ірландських письменників та поетів. Завдяки цьому з’явилася можливість проводити воркшопи у місцевих школах і заробляти більше, ніж допомога від держави. За один воркшоп для школярів Галина могла отримати від 150 до 250 євро.

Крім того, жінка пішла вчитися на курсах із проєктного менеджменту, адже, незважаючи на великий досвід у видавничій справі, системного підходу та навичок делегування не вистачало. А вони були необхідні, бо почала навколо неї гуртуватися справжня міжнародна команда. Прийшов час створювати власне видавництво Little Beetle Press.

Поні пише листи до дівчинки, що лежить у лікарні

Видати дитячу книжку ірландського автора Тірнана Долана допоміг випадок. До Галини Буділової звернувся місцевий журналіст із пропозицією дати інтерв’ю. Вони потоваришували. Журналіст якось запросив Галину з дітьми на свою ферму, показав поні та інших тварин і розповів історію про свою племінницю, яка мешкає у Лондоні та з дитинства приїздила до нього в гості. Сусідка подарувала їй поні. А коли дівчинка захворіла та потрапила до лікарні, журналіст писав їй листи від поні. Тоді в розмові з українською письменницею ірландець зізнався, що хотів би колись видати цю історію.

“А коли цей журналіст сильно захворів і сказав, мовляв, думаєш завжди, що все ще попереду, а раптом щось трапляється і розумієш — можна чогось не встигнути зробити. Тоді я йому відповіла: так що, видаємо книжку про поні, яка пише листи дівчині в лікарню?” — згадує Галина.

І видали «Сіпс, чарівна поні». І це була перша книга, в якій письменниця брала участь виключно вже як видавець.

А потім з’явилася письменниця Наташа Челлан з Австралії зі своєю дитячою книгою у віршах, у яких розповідала про особливості адаптації дитини після переїзду в іншу країну. Вони якраз із родиною переїхали до Австралії з Південної Африки.

Галина зізнається, що переживала, адже ця письменниця вже мала свого ілюстратора, з Індії. Зазвичай українка в усіх проєктах залучала до співпраці українців. Тим більше, що є перевірені роками ілюстратори. А тут — невідомість. Але коли вона побачила малюнки до книги, то всі сумніви розвіялися.

Книгу австралійської письменниці зробили також шрифтом Брайля. У планах — робити книжки з урахуванням особливостей дітей із дислексією. Галина розповідає, що часто на виставках, де вона бере участь як видавець, питають про книжки для людей із дислексією.

“У кожному нашому проєкті є соціально відповідальна складова. Наприклад, гроші від продажів “Соняхового Лева”, від нашого набору поетичних листівок «Привіт, моя Свідомосте» та частково від «Сіпс, чарівна поні» і «Білченятко хоче спатки» — пішли на підтримку української армії, допомогу Місту Добра та організації, що надсилає подарунки дітям в Україні, які постраждали від війни, Little Steps for Ukraine”, — говорить Галина Буділова.

Що допомогло триматися, коли чоловік пішов на війну

Сама ж українка продовжує писати книжки, пісні для малечі та ігри разом зі своєю вже міжнародною командою. Говорить, що робота, фізичні тренування та психолог рятують, коли буває важко, тривожно.

Особливо все це допомагало, коли чоловік прийняв рішення долучитися до війська. Пройшло багато часу, поки вона змогла змиритись з його рішенням, не без допомоги психотерапії. А коли треба вимкнути мозок, то українка йде на тренування  або гуляти цілий день з дітьми — фізичні навантаження та природа розвантажують.

“Було таке, що мені треба було їхати до Бельгії, організовувати концерт-презентацію книги, а з чоловіком вже другий тиждень не було зв’язку. Я знала, що він у найгарячіших точках у цей момент. Тоді якраз робоча навантаженість та залучення у планування заходу допомогли відволіктися від найгірших думок. А потім він подзвонив — і я видихнула”, — згадує Галина.

Як син допоміг писати комікс 

Зараз українська письменниця взялася за створення коміксу, для якого намалював персонажа її старший син. Ба, навіть підказав, як краще починати писати комікси, щоб зачепити відразу.

Діти взагалі її перші читачі та ті, хто оцінюють історію, яка тільки з’явилася в задумі. Сама ж Галина любить час від часу перечитувати “Маленького принца” Екзюпері та завжди знаходить у цій книзі нові сенси.

“Ця книга для мене — це про маленьку Галинку всередині мене. Це про те, що дорослі люди часто забувають, про що наш Всесвіт і для чого ми всі тут. Взагалі, що хорошого ми можемо привнести у цей світ горя, воєн та трагедій. І, звісно, про дружбу. Для мене дружба дуже важлива. Саме завдяки моїм друзям я є тою, ким я є”, — ділиться потаємним письменниця.

Читайте також Як частина реабілітації після травми хребта перетворилася на бізнес та що допомагає триматися підприємцю на кріслі колісному.