Как токсичные учителя вредят детям: школьные истории от наших редакторов

Результат роботи вчителів помітний не відразу. Ба більше, інколи їхня токсичність, авторитарність, яка проявляється в роботі і стає частиною так званого педагогічного підходу, болісно позначається на житті дітей. І може мати навіть негативні наслідки для психологічного здоров’я.

Тож сьогодні, у День учителя, ми зібрали шкільні історії від наших редакторів.

Історія відмінниці Аліни Климчик

У школі я була саме тією дитиною, яка завжди знала відповідь і першою тягнула руку вгору. Мені здавалося, що я буквально горю бажанням показати: я вмію, я можу, я знаю. Іноді навіть не витримувала та вигукувала: «Я!».

Одна з вчительок, яку я щиро поважала й любила, щоразу з усмішкою нагадувала: «Пам’ятай, що "я" — остання літера в алфавіті». Вона казала це легко та ніби жартома. Одного разу вона викликала мене до дошки, дала крейду й попросила написати літеру «Я», а потім — уголос повторити, що це остання літера.Зовні це виглядало досить безневинно.

Минуло багато років. І лише нещодавно, на сеансі психотерапії, коли ми працювали з темою самооцінки, цей спогад несподівано виплив. Я була вражена, наскільки глибоко він у мені закарбувався. Слова, які звучали з усмішкою й ніби як доброзичливий жарт, виявилися тим маленьким «цвяшком», що поступово формував у мені сумнів: чи маю я право бути першою? Чи маю я право заявляти про себе голосно?

Це відкриття стало для мене дуже важливим. Адже іноді дрібниці, які дорослі навіть не помічають, можуть залишитися в дитині на десятиліття й впливати вже в дорослому житті.

Історія-мем від Марія Сартанія

В кабінет можеш не заходити! Цю фразу одного разу мені сказала вчителька біології і вона переслідує мене досі, як локальний мем. Як так вийшло?

До 9 класу я ніколи не була примірною та правильною ученицею. Через РДУГ (в “нульові” в Донецьку тоді навіть і слова такого не знали) концентруватись на навчанні та вчити те, що не викликає цікавості було майже неможливо. Тож і вчителі старої закалки не були моїми друзями.

Особливо, вчителька з біології, яка вже 2 вересня знала, що саме я ніколи не отримаю нічого вище за 8, тому що нічого не вчу. Зламати це коло упереджень було неможливо, але, я і не дуже старалася. Дуже легко нейротиповій дитині вбити в голову те, що вона чогось не вміє, не може і не знає. Тож, я і вважала до кінця школи, що взагалі нічого не тямлю в біології, повністю безнадійна.

Знаєте який спойлер? Сьогодні я разбираюсь в цьому предметі, хворобах і медицині на рівні студента 2 курсу медичного, бо просто в якийсь момент стало цікаво. Тож, безнадійних нема, є мотивація.

І от одного дня, я чи то не склала контрольну, чи мала знов погану оцінку. Вчителька обгорювала з олімпіадниками майбутні конкурси і роздала їм усім якісь завдання. І дала мені – чомусь я мала їх зробити. І от коли роздала озвучила умови: зробите, приходьте до кабінету, будемо обгорювати. А ти, Сартанія, в кабінет можеш не заходити, я перевірю твої роботи в коридорі.

На той момент було дуже сумно, а зараз мем. Адже робити меми із трагедій – це національна риса!

Трохи сексу в історії Олени Курячої

Секс, закони фізики й інші незручності: як вчитель фізики вплинув на особисте і професійне життя

У випускних класах я вже працювала журналістом у місцевій газеті свого невеликого рідного міста на Луганщині. Ну як працювала, постійно писала репортажі, інтерв'ю, нариси, але мені за це не платили. Це була робота в кайф - коли після уроків однокласники йдуть гуляти, а я - на інтерв'ю на дах, де грає місцевий рок-бенд. Чи мчу у редакцію отримувати чергове завдання.

І ось одного разу я повинна була зробити вуличне опитування на тему, пов'язану з тим, що підлітки раніше почали займатися сексом. Вуличні опитування для будь-якого журналіста - це така бойова школа, справжнє випробування. Особливо, коли тобі всього 15 років, і ти йдеш на найлюдянішу центральну вулицю міста із фотографом. Підходиш до перехожих, представляєшся журналістом, називаєш видання, пояснюєш, що робиш опитування на таку-то тему і питаєш, чи можна вам задати питання під запис для публікації. Натрапити на привітну адекватну людину - це щастя. Натрапити на цікаві і різні думки випадкових перехожих - це справжня журналістська вдача. А для підлітка - це те ще випробування на сміливість і прокачка комунікативних навиків. Після того, як людина тобі відповідає на питання, треба питати дозволу на фото, яке буде опубліковано поряд з її відповіддю, прізвищем-ім’ям та чим займається.

У недільному номері газети моє опитування про раннє статеве життя було опубліковане. І до нього написала кілька речень, на кшталт: давно пройшли ті часи, коли дівчина боялася першої шлюбної ночі. Зараз більшість займається сексом рано і не у шлюбі.

А в понеділок, о 8.00 просто на вході у школу мене чекав мій вчитель з фізики. Він був палким і дуже давнім читачем газети, в якиій публікувли мої матеріали. Він почав мене сварити, мовляв, як могла написати таке! Це неприпустимо - мати такі погляди дівчині у 15 років. Він наполягав про важливість дівочої цноти. Тоді мені трішки здалося, що він сварить нібито жартівливо. Але кілька разів фізик прямо під час уроку міг щось сказати при всіх однокласниках про це моє опитування. Мені було кожен раз ніяково і хотілось вибігти з класу.

І взагалі, мій вчитель фізики часто пояснював якісь фізичні закони на побутових приладах з елементами секусального інтересу. Наприклад, коли було заняття з закону тяжіння, він казав: “ну ось уявить, Олену (тобто мене) запросив на побачення Андрій (хлопець, який мені подобався). Тож, гуляють вони і почали притягатися один до одного. Як тільки відстань між ними стала 5 мм, Олена відразу згадала слова мами: не можна до хлопців притягуватися ближче 5 мм. І Олена відразу відштовхується. Ось так працює цей фізичний закон”.

Для таких побутових прикладів він завжди обирав учнів, які симпатизували один одному. Коли тобі 15 років і гормони бурлять, а тут перед усіма тебе юзають у прикладах, нехай вигаданих, із сексуальним підтекстом, це дуже бентежить.

Скажу чесно, ця історія з вчителем фізики неоднозначно вплинула на моє життя.

На професійне однозначно - позитивно. В тій ситуації, коли він мене сварив, я інтуїтивно зрозуміла - якщо твоя журналістська стаття викликає емоції, це добре! Це дало мені поштовх працювати і робити яскраві журналістські історії в майбутньому, коли вже обрала журналістику за професію.

На особисте - не дуже. В мене на якийсь час засіли слова, що цнотливість дівчини важлива неймовірно. А секс - це ніби щось таке не добре, якщо він до весілля.