40-летние и 60-летние дети: почему взрослеют не все

У 5 років я дуже хотіла ходити на танці. Викладачка категорично відмовила однією фразою — занадто мала. У неї навчалися дівчата, яким вже було по 13 років. У них були дівочі фігури, місячні та вся ота жіноча пластичність, якої в принципі не могло бути у дівчинки 5 років. Але я стояла поряд з мамою і наполягала. Ні, не плакала і не вередувала, як дитина, мовляв: «Хочу — і все». А просто сказала: «Я буду виконувати всі навантаження, як і дорослі».

Чи то моя наполегливість та самовпевненість зіграли роль, або Зої Вікторівні (так звали мою викладачку з танців) просто стало цікаво, чи зможе ця мала. І мене взяли.

Коли ми стаємо дорослими

Десь місяць я ходила на танці у супроводі мами та мого маленького брата, якому тоді виповнився рік. А потім я стала ходити сама.

Уявляєте, ввечері дитина 5 років сама переходить перехрестя доріг, де часто бувають аварії, та йде до Дому культури на танці. Дорога займала хвилин 10, але дитина, яка навіть ще до школи не ходила, йшла сама, та ще й узимку. А по дорозі ще з усіма перехожими віталася, бо мама якось сказала — чемно вітатися з людьми. Але не уточнила, що не з усіма підряд.

Тоді, у свої 5 років, я не просто ходила на танці 3 рази на тиждень сама — я бігла радісно у приприжку, щоб одягнути свою біленьку спідницю, трико та чешки і виснажливо розтягувати маленьке тіло, терпіти ляпаси від викладачки, якщо коліна та носочки не так тягну чи не можу сісти на шпагат.

Так, я подорослішала рано. І багато хто з моїх друзів теж у 6 років уже міг собі елементарно щось приготувати на обід після школи. Нас ніколи ніхто не зустрічав, ба більше — не возив на авто. У багатьох була друга зміна навчання, і ми самі поверталися ввечері додому, по дорозі заходячи в хлібний магазин, щоб купити чверть свіжого білого хліба, їсти його і придумувати з подругою по дорозі додому казку про механічного великого собаку, який може літати. Ти сідаєш усередину нього — і він тебе куди хочеш доставить швидко.

Зараз багато дітей не такі самостійні. Зрозуміло, що життя інше, темп дуже прискорився. Елементарно на дорогах машин стало набагато більше. І дитину навіть на пішохідному переході, коли вона переходить дорогу на зелений, може збити машина. Страшно відпускати саму.

Але питання — де та межа, коли можна перегнути з опікою і пропустити етап дорослішання? Адже дорослішання неминуче. І треба вміти відпускати, довіряти, розуміючи, що так, дитина може наробити помилок. Але це вже будуть її власні помилки, від яких важко вберегти. І взагалі, коли ми стаємо дорослими?

Як це — у 16 років жити без батьків, вчитися та працювати

У повсякденному житті дорослість часто ототожнюють із відповідальністю: робота, фінансова незалежність, сім’я. Проте з точки зору психології цього недостатньо. Особистість продовжує змінюватися протягом усього життя. І стати дорослим за паспортом, мати власну сім’ю, жити окремо від батьків, на жаль, ще не означає бути дорослим. Деякі навіть після 40 років можуть залишатися на дитячому рівні. Навіть інколи поводитися, як діти. Що виглядає досить дивно, коли 40-річна людина поводиться як підліток.

А хтось уже у 16 починає жити самостійно. На минулому тижні мені написала донька моєї подруги, якій кілька місяців тому виповнилося 16 років. Вона вже встигла закінчити 2 роки школи за один, вступити до коледжу, пожити в гуртожитку. У повідомленні вона писала, що переїхала на квартиру в мій район. І питала, як тут жити.

А наступного дня ми з нею зустрілися погуляти ввечері, бо вдень вона вчиться і працює — викладає дітям фізику та математику. Так, у свої 16 років вона ще й працює репетитором із фізики та математики. Має близько 20 учнів та по 6–7 занять на день.

Ви багато знаєте дітей, які у 16 років уже вступають в університет, живуть окремо від батьків та заробляють гроші своїм розумом?

5 етапів дорослішання

Маю для вас новину — ми всі дорослішаємо протягом життя. І проходимо кілька етапів. Хтось їх проходить швидше і дорослішає швидше. Хтось — повільніше. Багато хто до останніх етапів зрілості навіть не доходить і залишається у похилому віці дитиною. Так, таке теж буває — сиві діти, які мають онуків та правнуків.

Ось ці етапи дорослішання, які виділяють психологи:

1. Соціально керований етап: життя за чужими правилами. На цьому рівні людина:

• орієнтується на очікування інших;
• прагне схвалення;
• будує ідентичність через соціальні ролі.

Рішення часто приймаються під впливом суспільства, родини чи авторитетів. Власна позиція ще не є стійкою.

2. Самостійний етап: формування власного «я». Тут з’являється:

• чітке розуміння власних цінностей;
• здатність самостійно приймати рішення;
• відповідальність за власний вибір.

Людина починає відокремлювати себе від зовнішніх очікувань і будувати власний життєвий курс.

3. Рефлексивний рівень: переосмислення себе. На цьому етапі людина:

• аналізує свої переконання;
• ставить під сумнів власні установки;
• усвідомлює внутрішні суперечності.

З’являється здатність дивитися на себе «зі сторони» та змінювати усталені моделі поведінки.

4. Інтегративний етап: прийняття складності світу. Тут формується глибше розуміння:

• світ не є чорно-білим;
• різні точки зору можуть співіснувати;
• суперечності — це нормально.

Людина стає більш гнучкою, толерантною та відкритою до нового досвіду.

5. Цілісність особистості: гармонія з собою. Це найвищий рівень психологічної зрілості, для якого характерні:

• внутрішня стабільність;
• прийняття себе та інших;
• відчуття сенсу життя.

Такі люди не залежать від зовнішнього схвалення та живуть відповідно до власних глибинних цінностей.

Чому не всі доходять до останнього етапу

Розвиток не є автоматичним. На нього впливають:

• життєві кризи;
• готовність до саморефлексії;
• середовище та досвід.

Багато людей залишаються на одному рівні, не переходячи далі, оскільки це потребує внутрішньої роботи та сміливості змінюватися.

А ще знаєте що: навіть коли ти рано стаєш дорослою, все одно на всіх етапах тобі дуже хочеться інколи залізти до мами на ручки. Навіть якщо тобі 30 чи 40 років. Відчути підтримку, відчути, що ти не одна у цьому світі. Зрозуміти, що коли погано, можна просто попроситися до мами на ручки.

Читайте також Чому можна мати друзів та родину і все одно відчувати самотність.